Святий вечір. Рік в Стамбулі

Новина (для мене) №1. Блокс не закрили. Уже після того як сказали нам на всі чотири валити з платформи, я образилася і пішла. І навіть ні разу не зайшла туди. Але перегоріло. Повертатися туди чогось не хочеться(

Тема 2. Святий вечір сьогодні. В Україні мої готуються, виробляють смачнот, а я прийду додому і буду їсти кутю. Бо здатна тільки на це.. А завтра Різдво. Вмикатиму колядки собі цілий день і знов їстиму кутю, навіть на роботі.

Чи почуваюся самотньою на фоні свят? Почуваюся, але вже не так болить, як перші роки. І таке враження, що свято можливе тільки в Україні. Тут можливий Байрам. Але навіть у мінімалізмі того святкування Хем радо подає мені руку і робить все, шо його попрошу. От сьогодні варитиме кутю, наприклад :)

Ми рік у Стамбулі. Себто завтра буде рівно рік. 

Я себе знайшла: робота, яку люблю, творчість хоч по краплинці, але задіюю потенціал. Хемові тяжче. Він мав спробу піти просто працювати, але вже коли людина працювала сама на себе 20 років (да, з 14 сам на себе), то підлаштовування під графіки дається тяжко. Тому він знов плавно повернув до писань, до своїх справ у бізнесі і чекаємо літа (важлива інфо про вкладення у Туреччині:  варто вкладати в бари, ресторани. клуби на курортах - це спрацьовує навіть тоді, якшо ви там уже не сидите притьмом)

Адувааан. Люба моя золота талановита квітка. Вже два роки на носі, а як мололо суржиком, так і меле. Вона говорить геть незрозуміло. Одне слово по турецькі, інше по українськи, часто обирає зовсім нічо не казати, бо поки до нас дійде. Себто речень українською вона не складає  - окремими словами. Турецькою ставить грамотні питання, відповідає частіше турецькою навіть на українські питання.

Розробила для неї спеціальну програму для розвитку українського мовлення (мені ж диплом не за сало продали)). Її запропонували видати у видавництві і я тільки ЗА, бо ж у нас тут є багато сімей українсько-турецьких і діти потребують вклинення другої рідної мови. ну ок, най не діти потребують, а мами їхні так хочуть думати)