Але не думати не виходить. Тому життя більше ніколи-ніколи не буде таким як було.
Мені вже більше в житті не відчути себе залюбленою дочкою, якій мама приносить каву в ліжко з гарячим бутербродом: "я вже зробила нам каву, вставай. Потім ще поспиш". Але "потім поспиш" уже не траплялося, бо заговоримося, попліткуємо так, що й сон минав.
Мама була сміхотухою і гумористкою. Я одна з тих, хто може сказати, що моя мама бой-баба, так що за своіх порве і виколе все шо виколюється. З нею було надійно.
До танцю і до співу перша.
Про тягу ж до кухні можна написати книгу. Готування для родини і гостей часто ставало для неі сенсом життя, вона любила аби всі були ситі і щасливі, така класична берегиня.
Мама була емоційною. Плакала тоді, коли плакалося. Іі можна було легко образити, гостро відчувала несправедливість.
Я не хочу думати що більше ніколи в житті не побачу іі рук. Не пригорнуся (хоча я й так рідко пригорталася, приховувала прив'язаність. Мені здавалося, коли вона знатиме як я сумую за домом, нею і татом, то ій буде важче мене відпускать щоразу)
Моя мама звалася Олею. Вона була четвертою дитиною в сім'і. Четвертою з десяти)
Моя мама читала "Тихий Дон" тому, що я не встигала, а читацький щоденник в школу треба було заповнить ( то був такий секрет, просачкувала я "Тихого Дона"))
Моя мама уже три тижні нежива. Але моя мама завжди буде.
Буде нашим янголом охоронцем
Я люблю тебе, мамо