25 серп. 2016 р.

Пост про іншого чоловіка



Завжди і всюди і видивлююся гарних чоловіків. По-перше, вони мені цікаві як вид на планеті Земля. По-друге, ті хто гарний для мене, для широкого загалу може бути, м"яко кажучи, середнячками. По-третє, у мене нема мети зрадити і я не дивлюся на інших як на звабу. Я люблю дивитися на хороші картини. Інтер"єри. І на гарних чоловіків. Отак все просто.

Кароооч. В офісі є один тут. Місяць я просто наблюдала за тим, який він чемний, як говорить рівним голосом, ніколи не надривається, з усіма вічливий. І не чопорно вічливий, а по-справжньому. І гарний до чортиків. І високий і чорнявий. І гарно вдягнутий з "іголочки"))  На другому місяці я уздріла на руці обручку (сліпе я без окулярів - то знали всі, а от шо і в окулярах сліпе - відкриття навіть для мене).

Мене аж кортить попитати звідки, хто дружина і так далі. І сталася така нагода за обідом, коли ми за столом були тілько удвох (випадково. чесно.) Так, його жінка живе з ним у Дідімі. А батьки в Айдині. І вона працює не в нашій компанії. Вона не працює зараз взагалі (квочка - подумала я). Не пройшла на державний екзамен куда та там (і не дальока - ще раз подумала я). 

Чи є в мене дитина? - Є, 5 років майже, да. ага,  я знаю шо не виглядаю на стіко, да я молода мама (смущонно колупаюсь вилкою в десерті).  "А у вас є діти?", - питаю я. Нє, каже нема. "Ну ви плануєте?" не відступаю я (раз вже жінка квочка і не пройшла по рейтингу, то хай хоть дитину зробить  - веду я внутрішній монолог). Він так глянув на мене. Глибоко глянув. "Ми втратили дитину чотири тижні тому. Йому було 3 місяці. Після народження він так і не вийшов з реанімації. Я його обняв вже після його смерті"...

Часом я бичка. Недальока і дурна - це я така, да. 
А вона не квочка. Вона боролася за дитя 3 місяці, а зараз бореться з пусткою і сама з собою. А він їй допомагає - відіслав усі дитячі речі подалі з її очей..
Показав мені фотки того малюка. Серце як зжалося у мене, так ще і не розжалося.
Сильні вони такі. Молоді. Спробують якось ще, та не зараз. Зараз дуже боляче ще.
А маляті дуже пощастить з батьками. Гарними, добрими, вічливими і люблячими.

13 серп. 2016 р.

VIP гості і шочок

Шочок - то по-людськи "шок", але оскільки від чисто людського у мене залишиллося трошки, тому магу сєбє пазволіть висказуваться як мені хочеться)))

Писала уже про те, що маю роботу не бий лежачого (тьху-тьху), звичайно є аврали, але після школи ці аврали наче легка розминочка для важкоатлета.

Так от гості компанії у нас бувають різні, та зачасту відомі (не завжди відомі для мене). А отже ми мусимо бути готові до будь яких капризів і забаганок. І якщо турецькі знаменитості можуть хотіти інтересних речей (наприклад вертоліт до ринку у Бодрумі), то одна чудова модель, шо бере участь у показах Вікторія Сікрет (я не жартую) сама простота: робить собі сальто по дорозі, дурачиться з дітьми своїми і не вимагає марципанів. Обслуговуючий персонал її любить понад усе, вона завжди усміхається, а електрикам он даже каву зробила - у чувака електрика шок до кінця дня був)) 

висновок - чим відоміше - тим простіше. і чим глибше - тим адекватніше.


12 серп. 2016 р.

Вранішня рутина

Когось однакові ранки бісять. А когось ранок без сюрпризів заспокоює.

Сьома ноль ноль - це явно не моя пора. Але от сьома тридцять - вже можна жити. Отже я роздираю очі і іду цілувати Аду. І то так смачно і громко, шо вона теж роздирає очі і дивиться на мене з німим питання "Якого? Милого? ти? до мене? лізеш?"


А я їй бодренько:"Доню, я тебе трошка помучу і піду собі, дай цьооом, дай ручку цьомаю, і носика, гиГИ прокинулася?!"))) Ада не робить навіть спроби ізобразити посмішку. Не весело їй.


Далі кава. А для цього треба підняти Хема - інакше не встигну. Тому він з напівроздертими великими оками німо робить каву і так само мовчки повертається в ліжко. Теж без спроби посміхатися. Пааадумаєш! Я й сама собі складу компанію.



Далі - на вихід. Минаю міні пекарню - класно пахне. Минаю сільські будинки.  Човни, яких тут повно і кожен день різні- поруч живе дядько - латальщик і покращих човнів. Він дуже фактурний - з сивою бородою і мовчазний. Але оскільки зпозарання я його не уздріла, то нате вам тіко човнів.


Далі - місцевий парк. Тут гуляють усі сільські весіллЯ і обрізання. В безвесільні дні там ми гуляємо з Ріко нашим. 


І ось я уже на дорозі, чекаю на свій сервіс, шо довезе мене до роботоньки. Погода  - жарота. Асфальт плавиться. На обрії моя маршрутівка зі старим турком за кермом, шо мило-добро усміхається усім без перебору.



Питають мене, чи не нудно мені там жити. Та ну вас в баню, кажу я. Мені тихо. І мирно. А коли сусіди говорять заголосно, то приходить думка переїхати десь геть далеко в гори)

блог про вивчення турецької мови тут 

11 серп. 2016 р.

Про нову роботу, реабілітацію психологічну і оливки

Все своє свідоме професійне життя я хоч не хоч пов"язувала з вчителюванням. Якщо працювала десь не вчителем, то давала приватні уроки.
І вірила я, шо вчителювання то моє покликання.

А сьогодні ж я сижу в офісі однієї компанії, відповідаю на мейли, перекладаю брошури і приглядаю за виконаннями робіт і всьо. Споглядаю моречко. В офісі з дерева.

Я вперше  з часів вагітності відкрила для себе вільні вечори. Без планування уроків, підготовки, конспектів і всього такого. І ще не ношу за собою стоси бумаг і ноутбуків. Диво дивне. Виявляється, життя є поза педгогікою.
І саме зараз у мене є час і на дитину, і на чоловіка, і на ногті покрасити, і книжки паперові почитати (а не на айпаді в туалеті).

Отож я пішла зі школи одразу після того, як випустила своїх гавриків, мені було предєльно ясно, шо інакше я стану параноїком якимось. Справа в тому, шо наш навчальний заклад так би мовити, для небідних. І батьки там були часто з причудами (моя дитина не хоче їсти з усіма, її не приємно дивитися на людей, що їдять, - для прикладу). і хоча мене, дякувати Богу, оминули якісь баталії, в такій атмосфері знаходитися було тошно. 
Місяць я гойдалася на качельці вдома, читала, розмальовувала з Адуваном і ходила на море. Ну і вино пила, куди без цього)
Обнаружила для себе новий вид релаксу: полива оливкових дерев у садочку.  Оливи то вже частина нас, скоро замість крові буде оливкова олія у Наджарів. В античній Європі священна олива була символом перемоги, миру і супутньої їм радості; втіленням родючості і достатку,  чистоти і цнотливості (але якшо вживати у дружбі з вином і сиром, то про цнотливість вже не йтиметься), а також емблемою безсмертя. Японці і китайці доповнили цю символіку новими позитивними значеннями - там олива служить емблемою дружби і успіху, а в Піднебесній імперії уособлює такі похвальні людські якості, як холоднокровність і незворушність.
Во!  все то в мене під вікнами. Скоро будемо зривати зелені оливки і бити їх молоточком. а потім засипати у 5-літрові банки у спеціальний розсіл. 





9 серп. 2016 р.

Ностальгія.. про колишнє

Вчора сиділа ото на роботі і слухала українських пісень. 
Так щемно якось стало.

Мами нема уже понад 2 роки. тато хворіє без перестанку, а я ні доїхати, ні долетіть... А колись же все було не так. 

Згадую, коли ми в нашій двохкімнатній на 48 кв. м. збирали 20-30 гостей, виносили меблі, ставили столи, мама готувала за пару суток до дифіляди, тато як кіт сидів на кухні поруч неї і все куштував.

Потім хату наповнював веселий вереск, пісні, танці ("бідний той Василь" - завжди казали ми. Василь - сусід, що жив на поверх нижче). Потім уже в руки брався баян чи акордеон, тато напів-окосєвшим поглядом обдивлявся народ і рубав пісень. Мама біля нього голубкою прям, очима, підведеними стрєлками, стріляла, плечима подьоргувала, а коли забувала слова пісні "на-на-на" казала))

Вся родина дуже співоча. Хресна Таня і хресна Валя - мамині рідні менші сестри - завжди співали у якихось ансамблях, тому ми слухали не просто застільний п"яний вий, а гарні українські і не тільки пісні. 

А коли нам з кузенками було вже за 10 років, ми почувалися дорослими і крутими, коли підспівувади "А білі черемхи, мов долі дівооочі".

Буквально за два роки відійшло кілька людей, які були, так би мовити, у нашій тусовці. Спершу мама моя (навіть тяжко хворою вона казала, шо скоріше б стати на ноги і зібрати якийсь сабантуй, неугомонная моя і прекрасна). Потім чоловік моєї тьоті, а потім і його дочка - раптово і страшно. Ото недавно мій хресний - за кличкою Пошик - тато з ним відіграв на весіллях пів життя (кста, у мого тата клікуха була Вінік - не питайте чого, ніхто не зна).

Сум бере. Дитиною дивився на них - молодих, сильних, веселих і здорових, а зараз...