Про гарантії, вірніше про їх відсутність

В проекті де я працюю зараз я з"являлася протягом кількох років періодично. А потім, після школи вирішила, що все таки пора мені попрацювати тут серйозно.

Про роботу в Туреччині ходе багато легенд, і в мене є така колекція, та відколи я стала громадянкою з цим набагато простіше. 

Офіційно і гордо я зайняла своє місце за столом і продовжувала трудиться. І вже в кінці жовтня в компанії почалася криза, яка затронула 200 (!!) осіб. Да, 200 осіб виперли з роботи. 

І так цікаво витурюють: від прибиральниць до начальників проектів. І у всіх своя історія, свій шок. У кого кредити висять, у кого освіта дітям. Дехто приїхав працювати з інших міст, познімали квартири, дітей у школи відправили і на тобі!

Я поки сижу в куточку. Не трогають ше. Але вже дякую Богу за те, шо батьки вчили не жити на одну зарплату.

Про хороше. Конкурс Моя турецька історія

VIP гості і шочок

Шочок - то по-людськи "шок", але оскільки від чисто людського у мене залишиллося трошки, тому магу сєбє пазволіть висказуваться як мені хочеться)))

Писала уже про те, що маю роботу не бий лежачого (тьху-тьху), звичайно є аврали, але після школи ці аврали наче легка розминочка для важкоатлета.

Так от гості компанії у нас бувають різні, та зачасту відомі (не завжди відомі для мене). А отже ми мусимо бути готові до будь яких капризів і забаганок. І якщо турецькі знаменитості можуть хотіти інтересних речей (наприклад вертоліт до ринку у Бодрумі), то одна чудова модель, шо бере участь у показах Вікторія Сікрет (я не жартую) сама простота: робить собі сальто по дорозі, дурачиться з дітьми своїми і не вимагає марципанів. Обслуговуючий персонал її любить понад усе, вона завжди усміхається, а електрикам он даже каву зробила - у чувака електрика шок до кінця дня був)) 

висновок - чим відоміше - тим простіше. і чим глибше - тим адекватніше.

Вранішня рутина

Когось однакові ранки бісять. А когось ранок без сюрпризів заспокоює.

Сьома ноль ноль - це явно не моя пора. Але от сьома тридцять - вже можна жити. Отже я роздираю очі і іду цілувати Аду. І то так смачно і громко, шо вона теж роздирає очі і дивиться на мене з німим питання "Якого? Милого? ти? до мене? лізеш?"

А я їй бодренько:"Доню, я тебе трошка помучу і піду собі, дай цьооом, дай ручку цьомаю, і носика, гиГИ прокинулася?!"))) Ада не робить навіть спроби ізобразити посмішку. Не весело їй.

Далі кава. А для цього треба підняти Хема - інакше не встигну. Тому він з напівроздертими великими оками німо робить каву і так само мовчки повертається в ліжко. Теж без спроби посміхатися. Пааадумаєш! Я й сама собі складу компанію.

Далі - на вихід. Минаю міні пекарню - класно пахне. Минаю сільські будинки.  Човни, яких тут повно і кожен день різні- поруч живе дядько - латальщик і покращих човнів. Він дуже фактурний - з сивою бородою і мовчазний. Але оскільки зпозарання я його не уздріла, то нате вам тіко човнів.

Далі - місцевий парк. Тут гуляють усі сільські весіллЯ і обрізання. В безвесільні дні там ми гуляємо з Ріко нашим. 

І ось я уже на дорозі, чекаю на свій сервіс, шо довезе мене до роботоньки. Погода  - жарота. Асфальт плавиться. На обрії моя маршрутівка зі старим турком за кермом, шо мило-добро усміхається усім без перебору.

Питають мене, чи не нудно мені там жити. Та ну вас в баню, кажу я. Мені тихо. І мирно. А коли сусіди говорять заголосно, то приходить думка переїхати десь геть далеко в гори)

блог про вивчення турецької мови тут 

Про нову роботу, реабілітацію психологічну і оливки

Все своє свідоме професійне життя я хоч не хоч пов"язувала з вчителюванням. Якщо працювала десь не вчителем, то давала приватні уроки.

І вірила я, шо вчителювання то моє покликання.

А сьогодні ж я сижу в офісі однієї компанії, відповідаю на мейли, перекладаю брошури і приглядаю за виконаннями робіт і всьо. Споглядаю моречко. В офісі з дерева.

Я вперше  з часів вагітності відкрила для себе вільні вечори. Без планування уроків, підготовки, конспектів і всього такого. І ще не ношу за собою стоси бумаг і ноутбуків. Диво дивне. Виявляється, життя є поза педгогікою.

І саме зараз у мене є час і на дитину, і на чоловіка, і на ногті покрасити, і книжки паперові почитати (а не на айпаді в туалеті).

Отож я пішла зі школи одразу після того, як випустила своїх гавриків, мені було предєльно ясно, шо інакше я стану параноїком якимось. Справа в тому, шо наш навчальний заклад так би мовити, для небідних. І батьки там були часто з причудами (моя дитина не хоче їсти з усіма, її не приємно дивитися на людей, що їдять, - для прикладу). і хоча мене, дякувати Богу, оминули якісь баталії, в такій атмосфері знаходитися було тошно. 

Місяць я гойдалася на качельці вдома, читала, розмальовувала з Адуваном і ходила на море. Ну і вино пила, куди без цього)

Обнаружила для себе новий вид релаксу: полива оливкових дерев у садочку.  Оливи то вже частина нас, скоро замість крові буде оливкова олія у Наджарів. В античній Європі священна олива була символом перемоги, миру і супутньої їм радості; втіленням родючості і достатку,  чистоти і цнотливості (але якшо вживати у дружбі з вином і сиром, то про цнотливість вже не йтиметься), а також емблемою безсмертя. Японці і китайці доповнили цю символіку новими позитивними значеннями - там олива служить емблемою дружби і успіху, а в Піднебесній імперії уособлює такі похвальні людські якості, як холоднокровність і незворушність.

Во!  все то в мене під вікнами. Скоро будемо зривати зелені оливки і бити їх молоточком. а потім засипати у 5-літрові банки у спеціальний розсіл. 

Як знайти роботу в Туреччині або Фінти розумного працевлаштування

Кількість питань про роботу в Туреччині дорівнює тільки кількості питань про документи для шлюбу з турком :))

це говорить про те, о наші дівчата неугомонні ні на грам, їм треба продовжувати розвиватися і бути корисними суспільству навіть далеко від дому.

і от ви приїхали, одружилися і отримали вид на проживання де великою печаткою засвідчено те, що працювати вам заборонено. здрастє-приїхали, шо називається.

вихід є. навіть виходи. При умові, що у вас є знання англійсьої на пристойному рівні (а по іншому в цю каїну як би переїхали, правда?) треба ще заручитися підтримкою вашої нової родини. і перш за все почати вивчати турецьку. Якщо ви вже вмієте говорити хоча б на початковому рівні то можете прийматися за пошук.

Хочу зробити ремарку про англійську. Звичайно, ваша діяльність може бути в межах укр чи рос діаспори і ні англ мови ні турецької вам не треба, але я беру за приклад ту роботу, де розглядатиму повну адаптацію до життя в Туреччині, не якісь закриті кола. також не розглядаю випадок, коли у чоловіка або родини власна компанія, де пристроюють легко і просто без питань.
Рівень англ перевірте про всяк випадок IELTS або TOEFL, турецькі роботодавці страх як люблять іноземних працівників у яких купа корочок, від котрих часом рівень вашої з/п росте пропорційно. І ще! усі дипломи університетські, училищевські - усі що є!-  зразу тащіть з собою сюди.

Отже, мовні питання вирішено, окреслено коло вакансій, де б ви хотіли працювати. Для прикладу, знайшли ви приватну школу, де вас взяли на місце вчителя англійської (кста, якщо у вас англійська хороша, але ви не англійський філолог, то корочка з тойфл або айлетс дозволить вам без особливих проблем пристроїтися в таку школу). Якщо ви про все домовилис, то процедура проста: перекладаєте диплом, завіряєте нотаріусом, пишете заяву у секретаря і всьо.

Ще одне важливе рішення, яке вам треба прийняти особисто для себе: працювати легально або ні. Легально іноземці працювати можуть! ваш роботодавець просто виконає одну процедуру, трошки нудну і довгограючу, зато без страху і позирань на двері, якими може увійти поліція ви працюватимете щасливо і плодюче. 

При таких умовах роботодавець трошка влазить у витрати, але хіба можна їх порівнювати з тими прибутками, які  йому принесе кваліфікований іноземний працівник?)) 

Одна школа в Стамбі запропонувала мені поділити витрати на річний робочий дозвіл. У них така політика була для всіх іноземців, що працювали там.  Це було досить лояльно. Дозвіл мені влаштовувало агенство, а отже ні школа ні я не витрачали свого часу. і рівень з/п був добрий, а отже це просто впиралося в принципи школи. одним з плюсів легального працевлаштування, то так звана СігОрта - sağlık sigortası. Страховка тобто. Ви можете сходити до лікаря безкоштовно і піти на платний лікарняний, як нормальна людина.

Є інший варіянт, який теж був у моєму житті. Нелегальне працевлаштування. Себто ви ходите на роботу, отримуєте з/п в конверті і, можливо, навіть трошка більшу аніж ваші колеги, які влаштовані легально.  тому що відносно добропорядочні боси (на 100 відсотків добропорядочні нелегальних працівників тримать не стануть)) додають до суми з/п вашу сігорту, яку не платять за вас державі. (Є, звичайно, і такі, шо вдають наче сігорти в природі не існує, то вам просто внаглу тре про це нагадати своєму директору). цей варіант небезпечний, але цілком можливий. Небезпечно це не лише для вас (у найгіршому випадку можуть устроїти депортацію з країни, хоча, якшо у вас вже навть шлюб, то просто обійдеться штрафом, швидше за все), але й для компанії де ви працюєте, адже їм впаяють таку суму до оплати шо очі на лоба вилізуть. Тому вас гарно охоронятимуть).

Найкраще, коли при переїзді ви почнете обговорювати з вашим коханим робоче питання (якщо вам це важливо). Знаю випадки, коли дівчата ще в Україні прилаштовувалися в компанії, що існують в Києві або Львові і мають офіси в Стамбулі чи в ін турецькому місті. Є й такі, що працювали на летовищах, а переїхавши сюди просто розіслали резюмешки і були на розхват серед аеропортів країни.

Є варіянт з власною справою. Колись ще 5 років тому я просто зняла офіс ще з одним мовником і ми влаштували курси іноземної. Вдодачу ми перекладали документи за певні суми. При чому легально і досить вдало. 

До речі про переклади. Якщо ви плануєте перетворити це на бізнес, то починайте перекладати ще до отримання громадянства, пропонуйте свої послуги в різні компанії нерухомості і туристичні фірми. Після того, як отримали громадянство шагайте до найближчого нотпріуса, засвідчуйте знання мови, виголошуйте присягу перекладача і вуаля! тепер ви реальний, підтримуваний законом перекладач. Таким чином, матимете справу з перекладами кожного разу, як до нотаріуса звертатимуться люли, що розмовляють іноземною.

В Туреччині серед наших дівчат багато тих, хто займається творчістю і хендмейдом (крім того. то ще навіть і не оподатковується) і які непогано заробляють таким чином і файно реалізовують себе як особистість.

ВИходячи зі свого майже семирічного досвіду скажу відверто як на духу: іноземцям (слов"янським) в Тр знайти роботу і влаштуватися якось легше, аніж туркам. На нас спрос. Але не тільки за ясні очі, але й за відповідальність, скромність, чистоплотність, пунктуальність і виконавчість. Нас так загартували умови в Україні, де треба бути найкращими серед найкращих, де треба було вчитися добре, аби отримувати повищену стипенлію, де треба було йти на всі семінари, адже їх ми вписуємо у резюме, аби мати хоч трошки більше переваг серед таких же розумних, як ти сам. А тут, в Туреччині, така допадущість вновинку. Тут з 8 робочих годин 4 для чаїв і кавинок. ну я десь трошка утрірую, але, повірте, зовсім трохи. 

Тому розправили плечі. Глибоко вдихнули. І подумали про себе хороше. 

Де наше не пропадало))

все вийде

 

про тутешніх коучів

дуже мені пдобається тенденція коли всі, хто може зв"язати слова в купу стають великими письменниками, блогерами і відомими людьми ващє. В Тр такого не дуже, тому вже якшо і з"являється на горизонті хтось з модним названієм роду діяльності "коуч", то аж цікаво стає.

Ото приїздив у школу дядя один - Фатіх Калкинч зветься. В Тр він продвинутий коуч в питаннях освіти, семінар дуже класний провів, живенький такий.

Так шоб радикальних новин то я не чула, зато старі прості істини ще раз проговорив, гарні приклади понадавав і якось з інтузіазмом за вчителювання взялася.

Так от. 

1. Кімната, у якій дитина повинна працювати. приглушене світло усюди і ьільки над столом яскраве. Робочий стіл. на столі книжка - ручка. Якщо треба якусь інфо з інтернета краще її зберегти і в онлайн не входити. бо потоки інстаграмів, фейсів і т.д. просто не дають можливості зконцентруватися.

2. про моб телефони дітям. ващє заборона. не тільки дітям. але і дорослим. коли всі дома, телефони на вібру в коридорі залишати. І нехай весь світ зачекає (с) продемонстрував наукові досліди, які доводять галість цього винаходую Перейти на пейджера дуже навіть корисненько, мені здається. (класні приклади з нового для мене поняття "КІНЕСТЕЗІЇ"  - цікаво дуже - гляньте в гуглі.)

3. про мам квочок розказував. про таких, які все знають про дітей самі, замість дітей. Типу, чи наїлася дитина. чи хоче дитина пісяти (типу, "Ма. я йду спать", "Нє, Вась, попісяй спершу". "Та ну, мам, нема пісяння шота", " А ти піди в туалет і тобі захочеться". Даже серед батьків у моєму класі є такі кашпіровські, прям пісяння програміють дітям.

І ше багато тем, які розтягнулися на 3 з половиною години. 

на останок, скупила я пів стенда кгижок і пішла з миром

вчителька мікрорайону нашого

кожного дня думаю про те, шо треба якось вам написать про вчителювання моє, і кожного дня, приходячи додому, я лягаю ледве не в порозі.

я просто позиціями-позиціями. так хоть і не художньо, зато точніше

• ти вчитель в ТР, якшо замість у крові в тебе тече кава (турецька, канєшно же, або, на крайняк, турецький чай, хоча він вставля не так, перевірено)
• ти вчитель в ТР, коли час проведений з дітьми видається тобі щасливим і радісним. на відміну від часу, коли тобі доводиться спілкуваться з керівництвом, ін викладачаит ьа деякими батьками
• ти вчитель, коли твоє рідне дитя отримує від тебе менше уваги, аніж твій клас, що складається з 18 чоловік
• ти вчитель, коли вільний час проглядаєш пінтерест, в надії знати новаторські актівіті для дитинят
• ти вчитель, якшо у тебе час від часу хапає спину, бо ти таскаєш дітей. ти любиг таскати дітей.

Шкільні страсті

Мої діти (ті шо в школі), крім того шо доводять мене до білого калєнія, доводять ше й до затупленої слізьми радості. 

Є в мене одна Азра. Чорноока-чорноброва. Тато з мамой розійшлися. і вона в своїх 5, поводится наче їй всі 10-12. І розумна ж настілько. Я від її танців і співу реальну балдю: розкована, смілива, вільна, галаслива, весела. А як тільки мова заходить про сім"ю - очі в підлогу і мовчить. Обіймаю її без перестану, знає шо фанатію від неї і сприймає це все природньо не задираючи носа. Шикарна. її мама настільки ж само шикарна як і дитина. близько до себе мало кого підпускає, і рада, що підпустила мене в своє серце і до своєї дитини.

***

         Раніше я писала про моє психосоматичне циганча. залякане і без апетиту. Боже, ліпше не знала про її "скелети", бо зараз навіть не розумію докінця як то і шо робить.

Словом, одного дня ми собі гуляємо в шкільному парку і гладимо коників, цілуємо котиків, нюхаємо квіточки. прибіга секретар, Сема йде додому срочно. СРОЧНО! ну моя напарниця каже, ладно, ми її зараз заведемо в клас зберемо, приведемо через хвилин 5-10 (від нашої початкової школи до приймальні нормальний кусок коридорів). Секретарка пішла та через хвилину вертається аж біла, її наздоганя батько Семи і каже ШО МОЯ ДИТИНА ТАК ДОВГО ТУТ РОБИТЬ?? мала стовпеніє, ховається за мій широкий зад, біліє і так далі.Назріває скандал.

 Понімаю шо шось не то, питаю, шо таке, Сема 2 роки їздить сервісом, шо за срочність. "Моя дружина помирає",  - каже батько, видьоргує в мене малу, та налякана і її починає нудити прямо по дорозі. я використовую цей час щоб добігти до дєріка і намінкути шо дитину батькові в стані якогось афекту я віддавать не хочу, той перекриває дорогу мужику і блюючій дитині, мовляв шо всім нада успокоїться.

робимо глибокий вдих. мужик не зізнається про діагноз, дєрік каже що ви їдьте спасайте дружину. мала буде з нами, якшо нада то і на ніч.

Той мотає головою і мені ще раз за ці десять хвилин приходить просвітлення: діло пахне керосіном. не в дружині справа.

Карочє, батько успокоївся, малу перестало вивертать і дєрік дозводив їм піти з умовою шо я маю право наярювати хоть що 10 хвилин.

ясний перець, що мені ніхто відповіді не дав.

Вранці мала прийшла у школу. І була мовчазна.

Ну якось ми погралися, повідомили психолога і вирішили почекати.

Через кілька днів після уроків за Семою приходить якийсь чоловік і називається її дядьком. Питаю у малої чи ти його знаєш? знаю, - каже. але стоїть стовпом. Думаю, наберу мамі, мало лі.

Та ісерично каже дитину не віддавати. Я вимикаю телефон і мовчки забираю малу з коридору, чоловік іде за мною, але на якомусь етапі його не пропускає сек"юріті. Я прискоком до дєріка, малу залишаю в нього і знов набираю маму. та мені розповідає, шо кілька днів назад її побив чоловік, його забрали за ґрати до вияснення обставин, а його рідний брат хоче забрати малу у неї (на прохання чоловіка). Ах блін. почекали маму, повідомили в органи.

На разі мала в школі не була тижні два. злягла з температурою, полежала в лікарню. Батька не випустили поки, мама з"їхала зі старої квартири.

Провідувати ходила: лежить таке біле і втомлене. Так багато випробувань уже, а їй тілько 5.