Граюся в ігри

Прямо цікаво самій стало наскільки швидко я б могла досягти успіху на різних фрілансерських біржах і подібних штуках. Не швидко. І не успіху. Люди роками піднімаються в рейтингу. Так що мені просто пощастило, що я починала зовсім не з цього і маю якісь заробітки поза біржами.

Хоча це як цікава гра. Проркачати героя (себе тобто), продати текст (майже за безцінь для початку). Не знаю наскільки мене вистачить, та поки що затягує 

З дому на роботу аж бігом

Вже весь світ знає, шо в нас ремонт) Ремонт то не те слово: розвалля і руїни. 

А на роботі сьогодні ляпота. Ва-а-щє нікого. Ну то понятно, сьогодні неділя. А мені тут треба доробити кой-шо, ну і просто відпочити від срачу (да, я хитрая штучка часом)). Дитину відправили на танці, потім Хем її ше на якусь виставку поведе, а я просто поп"ю кави в тихому, ЧИСТОМУ, порожньому офісі і попрацюю на славу.

Ось вам те, шо робиться зараз у моєму колись затижному домі) Вікон нема (я ж казаааала). 

 А тут колись будуть двері. Ми метаємося між тим, що зробити правильніше зараз (в умовах дєньгасі-не-хватасі) нові двері чи все-таки підлогу всюди. Я схиляюся до підлоги, вона затратніша, най би уже в повітрі не висіло. А двері швидше і дешевше, можна буде поставити будь-коли. Зрештою, старі теж відкриваються і закриваються ще поки шо.

 Ми пішли на отчаянний крок: зробили з салона (зал по-нашому) велику кімнату, де має поміщатися і обідній стіл і стандартний зал. А колись, за рік-два, ми плануємо переселити сюди кухню і буде у нас ще одна додаткова кімната (теперішня кухня стане кімнатою для гостей і лаундрі в зимовий період)

А це конатрст, то вигляд з мого чудового офісу, дай боже здоровля тим, хто його строїв. Цілковитий антистрес.

А то ще більший антистрес, бо я до чортиків люблю працювати сама. 

Я б, напевне, без звуку/запаху/вихляду моря вже жити не змогла б. Людина звикає до хорошого, то і так понятно. А от те, що море просто мене заспокоює і розслаблює до певної міри - то факт непоколібімий.

Про Конкурс Моя Турецька Історія

В хаті розруха

Спершу хотіла пофоткати, шо в мене робиться. Та потім подумала, шо побачивши такі фотки, всі читачі відпишуться зі страху нафік, та й передумала.\

Ремонт взагалі-то. Кажеться, шо тут такого страшного. Мені, шо любить всі закутки в своїй хатці, боляче і тяжко не знайти де присісти на диванчику, чи вмоститися з ногами у крісельці. Натомість книжки, накиті шторами, шоб не попилилися. Прапала всьо, як казала класичка.

Без вікон, без дверей - на повному серйозі - реально ні одного вікна, ні дверини. Дякувати Богу, шо батьки на другому живуть, ми приматкобожилися. Думаю, вони "раді", але, як то кажуть турки, yapacak bir şey yok)

Найбільше на нас відривається радується  тато-свекор. Бо коли він нас не бачить, то і покамандувати не може. А зараз ми не в рівній позиції. Вчора каже: "Я голодний! принось все шо є в холодильнику!". Я офігіла, та Хем офігів більше, він знає, як я не люблю коли мене відривають від роботи і кави. Але я все таки встала, помелеееесеньку все подала) Шоб без драки. А ващєто Алі-баба душка. Смішний і толковий. просто часом наривається, але то таке, он за сім років уже трошка приручили ж :)

Сьогодні турецькі робочі - а ви знаєте, шо то окрема категорія робочих, повільна і розслаблна, з стаканом чаю в одній руці, і з цибаком в іншій, постає питання чим вони працюють? -  будуть вставляти вікна і добудовувати пристройку-Адину-кімнату. Я прям з нетерпінням чекаю, але час від час підриваюся їм то чайочку, то кавинку, то водички подати. Знов нерівні позиції. 

А для настрою, во гляньте які гарні гранати виросли у нас . З першого поверху я їх ніколи не бачила в такому ракурсі, а от з другого поверху, власне з кухні свекрів - во яке хороше.

І ше про хароше. Конкурс Моя Турецька Історія

40 бляха муха днів

Швидко так.

Цьому світу взагалі пофігу шо комусь ото боляче. Шо хтось втратив тата. 

Світ собі і далі є. Бари працюють. Автівки їздять. І їм геть до одного місця шо в тебе немає більше тата.

Коли Він був тут востаннє (ми тоді про це звісно не знали), ми з ним готували один класний проект.  Чотирьохвіршя на кожну букву українського алфавіту. Перш за все для Ади, шоб швидше вивчила. І для інших білінгвиків. Цей проект так чи інакше я дороблю.

Він грав на всіх інструментах. І знав всі пісні.

 А в цю неділю вже 40 днів як його нема. 

Мені нити не хочеться, от чесно. Він пішов достойно, мирно .. кликав нас з сестрою до останнього.

Малював як! В Ади є 4 альбоми ілюстрацій, які малювались лише для неї. Аби розвивалась. Бо інтернет то не завжди якість, - казав він.

Якшо є хоч маленька можливість, шо вони мене чують чи відчувають, то можна вам передати, мої старікашечки, я вас люблю до кінчиків пальців. І я завжди грію наші моменти в грудях. Шоб ніхто не забрав. Я знаю, шо інші люди залишаються сиротами, не доведи Господи, дуже рано. В 30 років це якби я вже маю тримати хвоста пістолєтом.

І я більш-менш самостійна наче б то.

Та біда в тому шо я не наситилася. Ні спілкуванням, ні любов"ю, ні розмовами.

Ділюся з вами відео з домашнього архіву. Ми якраз збирали манатки на іншу хату, тато помагав, в перерві розвлєкав Адувана.

Старий і дитина

Адин дідусь на Аду каже виключно "bu çocuk'' (ця дитина). Ада з цього приводу не заморочується, знає, шо в діда одна така, словно вначі луна, але мотає на вус собі.

Одного разу дідусь грається з Адою біля дому, копають м"яча, ми собі мирно сидимо кожний в своєму гаджеті. Дід Алі не встигає перебирати ногами, хоча сам по собі дуже ще рєзвєнький, Ада сердиться, каже шо давай бігати, хватить ходити пішки. Дід всеодно не встигає, злить ото дитину.

Ада розвертається до мене і на весь голос каже турецькою: "Bu ihtiyar çok yavaş atrık'' (Цей старічок вже дуже повільний). Дід підібрав губу ображено і з подвійною силою почав бігати.



***
Запрошую на курси турецької 

Повернення і шалений темп

Всін дякую за те, шо підтримали нз з приводу татулєсика мого. Мені його не вистачатиме завжди, бо всі спогди з дитинства обов"язково пов"язані з батьками і мамами...

Він шикарний був.  Про це розказувала на кожному кроці. Його любили геть усі (а він при цьому завжди залишався вірним собі, дарував себе йому дорогим). Хоча шило в попі, як то кажуть, присутсвовало завжди у мого старікашки ))

Майже місяць. 

Після похорону я повернулася у стрімкий вир роботи, у нас тут подія за подією. Отримала навіть підвищення,  і навіть не мала коли посидіти ввечері і погрустіть. Відклала це на трошки пізніше.

Фізично втома притуплює втому душевну, а тому я прямо аж рада цьом темпо-ритмові і 16 робочим екстрагодинам.

Дитина, Хемик і пес. Весь мій світ і віддушина.

В хаті срач неймовірний, речі шо куда. Раз на день загружається пральна машина і чисті речі викидаються на диван прямо у залі. Благо, нема гостей ніяких. 

Я прилажу додому де вже готова пінна ванна. Запалюю свічки, виключаю світло. Сподіваюся мати 20 хвилини тиші і спокою. Але всі, хто за мною скучив за день, окрім пса (хоть на тому спасібА) по черзі стукають, умикають світло, говорять, питають, заглядають в очі, питають чи ще довго. 20 инут минає, а рот як не закривався так і не закрився. Засинаю на диво швидко. 2 секунда на подушці. 

Грозовою тучою насувається ремонт. на роботі аврли сходять на нєт, так шо буде більш менш стабільно все.


***
Запрошую на курси турецької

курси турецької, уроки турецької мови, вивчити турецьку