Швидко так.
Цьому світу взагалі пофігу шо комусь ото боляче. Шо хтось втратив тата.
Світ собі і далі є. Бари працюють. Автівки їздять. І їм геть до одного місця шо в тебе немає більше тата.
Коли Він був тут востаннє (ми тоді про це звісно не знали), ми з ним готували один класний проект. Чотирьохвіршя на кожну букву українського алфавіту. Перш за все для Ади, шоб швидше вивчила. І для інших білінгвиків. Цей проект так чи інакше я дороблю.
Він грав на всіх інструментах. І знав всі пісні.
А в цю неділю вже 40 днів як його нема.
Мені нити не хочеться, от чесно. Він пішов достойно, мирно .. кликав нас з сестрою до останнього.
Малював як! В Ади є 4 альбоми ілюстрацій, які малювались лише для неї. Аби розвивалась. Бо інтернет то не завжди якість, - казав він.
Якшо є хоч маленька можливість, шо вони мене чують чи відчувають, то можна вам передати, мої старікашечки, я вас люблю до кінчиків пальців. І я завжди грію наші моменти в грудях. Шоб ніхто не забрав. Я знаю, шо інші люди залишаються сиротами, не доведи Господи, дуже рано. В 30 років це якби я вже маю тримати хвоста пістолєтом.
І я більш-менш самостійна наче б то.
Та біда в тому шо я не наситилася. Ні спілкуванням, ні любов"ю, ні розмовами.
Ділюся з вами відео з домашнього архіву. Ми якраз збирали манатки на іншу хату, тато помагав, в перерві розвлєкав Адувана.
Немає коментарів:
Дописати коментар