29 січ. 2015 р.

Котовбивці

На днях до всіх моїх стресів додався ще один: ми переїхали кота.

Це страшнючий момент, в який серце у нас обірвалося..
Ці дурацькі турецькі водії і тотальне недотримання правил.. Кричуча халатність.

Ми їхали з роботи додому. Пряма дорога, Тротуар. Будинки.
Якогось хера нас піджимає пежо. Зліва навіть не обганяє, а їде паралельно з нами, чувак говорить по телефону.
І швидкість наша 35-40 (спальний район). І тут прям перед носом вилітає на дорогу чоловік, доля секунди, він помітив, що йому нема куди бігти, бо наша машина, і зразу ж пежо - осікся і метнувся назад, а кіт, що був поруч його не осікся і вилетів пряяямо в колеса.Таку перетаку!! Ми в тій машині аж підскочили. 
Хотіли відвезти в лікарню, бо Хем каже котячі кістки дуже гнучкі. Та було пізно.

Бідний, гарний, білий коте! прости нас! 

П.С. 
Цілий вечір ми говорили про те, як би ми могли викупити вину. У нас є 4 кота, за якими ми дивимося. Взяти ще ??
УФФФ..!

18 січ. 2015 р.

Смішне у зоні АТО

У такі дні дуже тяжко знайти крупиночки веселощів чи втіхи. Але цей пост на фейсбуці ще два місяці тому мене розвеселив до коліків, тато навіть затребував роздрукувати :)


"Закарпатська файта у зоні АТО" (Robin Fishur)
"Бійці 128 бригади зловили в зоні АТО сепаратистів. Робі Пуга навіяв мені своїм постом, як вони спілкуються із затриманими…
- Мішо, позерай, сепаратиста-м туй зловив.
- Десь го зловив?
- Туй на путьови.
- А се наш сепаратист вадь мацкальський?
- Фрас го знає. Йшов на машині. Я го остановив і зазвідав-ім, ди йде. Вун ми каже, ош у «магазин». Се се бовт по їхньому. Я вже сякий ош відпустити, або позераву – висить у машині лєнточка, ги сто жУків у шорі! Но то я го утяг із машини і положив на землю. Никай, там лежить. А пак знайшов-ім у багажнику автомат. Думаву, ош се се мацкаль.
- Може узвідати, де суть го цімбори?
- Мож. Айбо вун нич української не розуміє. Я пробував. Вун лем на ня упозерався ги баран на нові ворота. Нич української не розуміє.
- Йдеме. Я попробую.
- Добридинь! Як ся маєш? Не тисне шнурок на руки?
- Что?
- Дораз тя уєбу та бде ти і «что» і «как». Як ся пишеш?
- Пішеш?
- Айно! Фамілія, ім’я, по батькови. Удкідь-ісь?
- Іванов Іван Івановіч
- Не миригуй ня, бо точно тя дораз уєбу. Маєш метрику даяку?
- Что?
(чути звук удару у вухо)
- Я тя придупреждав, ош не миригуй ня. Метрика є? Паспорт по вашому. Утлевел. Аусвайс. Пітьо, як бде по англицьки паспорт?
(Пітьо помагає)
- Па-ас-с-спо-орт
- Дякуву.
(До сепаратиста)
- Ду ю спікінглиш? Ху із он дьюті тудей! Паспорт маєш? Паспорт!
- Да. Вот в карманє.
- Так. Іванов Іван Іванович. Не надурив. Зря-м тя у вухо ввалив-ім. Но вибач. Малинько-м нись миригований-ім. Айбо паспорт мацкальський, ге?
- Что?
(чути звук удару у друге вухо)
- Пувів-ім ти, ош не чтокай. Кажу, ош паспорт мацкальський. Як ісь-ся туй оказав?
- Оказав?
- Айно, оказав. Прописаний-ісь у Ростови, а йдеш із лєнточков і автоматом у Україні. Лем не кажи ми, ош ся заблудив.
- Заблудив?
- Ти што, дЕбіл єден? Не розумієш української, то бдеме по русскі. Звідаву, ош КАК ти ся туй оказав? ПРІЄХАЛ, звідаву, як, до фраса?
- Чєво???
(чути черговий удар у вухо)…
Щоб мацкальські солдафони не получали у вухо – пропоную їм вивчити наступні запитання, які бде ставити їм закарпатська файта у зоні АТО:
Як ся пишеш? – Фамилия, имя, отчество?
Де йдеш, до фраса? – куда вас черти нєсут?
Маєш метрику даяку? – У Вас есть какие-то документы, которыє удостоверяют вашу личность?
Де суть твої цімбОри? – В каком квадрате находится группа Ваших войск?
Кулько вас туй? – Каково количество вашей группы?
Ти дЕбіл єден? – Мне кажется, вы не поняли сути моего вопроса.
Не миригуй ня – Ваши вопросы очень похожи на желание затянуть время или обмануть меня. Это не может не злить. Особенно на фоне всеобщей нервозности в зоне АТО.
Дораз тя уєбу – Вы вынуждаете меня применить к вам методы физического воздействия. Это претит моему мировоззрению, но Вы не оставляете мне других вариантов получения необходимой нам информации с Вашей стороны."

Втеча. Як в кіно.


Наперід скажу, що цим постом нікого ні до чого не спонукаю, не засуджую і не оцінюю.

Для тих дівчат, хто вже одружений з гарячими турецькими парубками на початку було важливо побачити та усвідомити, що її обранець не з тих, кого показують у репортажах про Туреччину і гареми у нас в Україні. Переживалося, шоб з катушок не злітав. І вже на 5-6 місяці життя разом, коли більш-менш пережили всілякі ситуації, можна було заспокоїтися.

Моїй героїні :)), моїй студентці та подружці  Ніці теж стало спокійно. Зі своїм чоловіком Озом знайома рік. Одружена пів року. у них все вийшло швидше, аніж у декого, але то все списано на велику любов.
 ВІН з самого початку  приховував своє справжнє обличчя. Йому хотілося сім"ї. Він направду мав намір створити життя, якого ніколи не мав, де були б жінка, діти, батьки. Але його демони не дозволили йому. Або, по банальному, не вистачило сили волі.

Його порок - алкоголь. Та про це Ніка не знала зовсім. Увесь час, що вони були разом він був досить таки стриманим у випивці.
Перший дзвіночок був уже після одруження: перебрав і почав молоти дурниці, виганяти. Прийшов до тями за дві години і покаявся (купа квітів, подарунки, увага). Другий дзвіночок був таким же.
Ніка зрозуміла, що побічний ефект від перепитого - дурне лепетіння. Але то не завадило любові та розвитку стосунків, бо ж траплялося дуже рідко.

На Новий рік Оз запросив батьків Ніки. Хотів сімейного свята.Але ближче до святкування щось йому перемкнуло, Оз придурів, мовляв, він такий закоренілий холостячище, йому не звично що стільки людей в хаті (аж 4, в трьох поверховому будинку, але менше з тим, припустимо, можливо).
На "кониках" типу "не треба прикрашати мій дім на Новий рік", "не хочу і не буду святкувати з вами Новий рік" не буду довго зупинятися, бо я собі їх розглядала як "короткометражні зайо".

Тато Ніки після Нового року поїхав. Мама ще залишалася на місяць, аби допомогти доні облаштувати хату. І тут Оз почав пити щодня. Додовбувати Ніку погрозами. І одного разу вона прийшла на урок з підбитою щокою. В мене тихий шок. Вона казала що цього пробачити не зможе. Але, як то чогось буває пробачила, та осадок залишився. Не пройшло й пів року, а точніше аж тиждень, і вона мені розказала, що покращень не відбулося, все гидко, він коли нап"ється, то садист, примушує йти з ним у спальню навіть якщо він вмощується о шостій вечора, ревнує Ніку до мами, погрожує вмазати ще раз. Вона перетворилася на його няньку: подає алкоголь, ходить на пальчиках, щоб пана не розбудити.
І Ніка почала говорити про те, що він не зміниться і вона не вірить у краще.

А ще через два дні вона зателефонувала і попросила про допомогу.
Бо він хапав за горло її і маму. І вона бігла боса з дому кричучи про допомогу. Але, як то чогось буває ніхто не допоміг.
Все відбулося дуже швидко. Поки він п"яний спав на роботі вона запхала усі свої речі у нашу машину, зняла з рахунку гроші і обміняла троха весільного золота (мала мізер, бо всі коштовності у великого пана під замком лежали). Але їй важливіше було те, що вона ЗВАЛЮЄ від диктатора.
Увечері ми взяли квитки. Переночували у нас і на ранок повезли ми їх у Ізмір на літак.
І фініта.


Він писав їй про те, що ВІН ХОЧЕ АБИ ВОНА ПОВЕРНУЛАСЯ. не просив пробачення і нічого такого. Вона ж не почувається сумно ні грама. Дуже любила. Але дуже й розлюбила. Каже ні крапинки не залишилося любові. За два тижні убив усі почуття.



Вона дуже позитивна. Вірить у любов. Буде у неї все добре. Мама її прекрасна жінка, смішна і легка на підйом. Як відідйшли від шоку, то навіть гиготали.

А він так і буде пристаркуватим холостяком, зіп"ється.


Ця історія завершилася добре. 

Та по статистиці так трапляється не завжди. Туреччина має високий рівень домашнього насильства. Тому мусимо тримати носа по вітрові, сікти не лише свої проблеми, бо може якась подруга або знайома соромиться розповісти вам свою біду?

14 січ. 2015 р.

ab imo pectore

Я думала, що гірше вже бути не може. Але коли убивають мирних людей, то це кінець терпінню. Це кінець всьому.

Пройшов рік від подій на Майдані. Там поклали голови герої, вони йшли на небезпеку, розуміючи чим то може скінчитися. Неймовірно боляче за них, завжди пам"ятатимемо тих, хто почав прокладати нам цю дорогу до свободи.

Та цього вівторка тварюки просто перейшли усі кордони. як то в сраку військова честь, коли убивають мирних?!?! а у нас же там родичі і друзі!! куди тікати їм??
знаєте, ще спочатку всі наші кидалися розтрубити у світі про нашу біду, про Майдан.. Та зараз, коли ми побачили, що світ просто "турбується" і "співчуває", ми розуміємо, що зі свою бідою ми один на один.

Та якшо зовсім по чесному, я вже й не знаю на чому той світ тримається.
У Франції своя біда.. У Туреччині своє х**ло вершить закони. Арабські країни заливаються кров"ю... теракт. теракт. теракт.

Госполи, помилуй і допоможи.