Старий і дитина

Адин дідусь на Аду каже виключно "bu çocuk'' (ця дитина). Ада з цього приводу не заморочується, знає, шо в діда одна така, словно вначі луна, але мотає на вус собі.

Одного разу дідусь грається з Адою біля дому, копають м"яча, ми собі мирно сидимо кожний в своєму гаджеті. Дід Алі не встигає перебирати ногами, хоча сам по собі дуже ще рєзвєнький, Ада сердиться, каже шо давай бігати, хватить ходити пішки. Дід всеодно не встигає, злить ото дитину.

Ада розвертається до мене і на весь голос каже турецькою: "Bu ihtiyar çok yavaş atrık'' (Цей старічок вже дуже повільний). Дід підібрав губу ображено і з подвійною силою почав бігати.



***
Запрошую на курси турецької 

Повернення і шалений темп

Всін дякую за те, шо підтримали нз з приводу татулєсика мого. Мені його не вистачатиме завжди, бо всі спогди з дитинства обов"язково пов"язані з батьками і мамами...

Він шикарний був.  Про це розказувала на кожному кроці. Його любили геть усі (а він при цьому завжди залишався вірним собі, дарував себе йому дорогим). Хоча шило в попі, як то кажуть, присутсвовало завжди у мого старікашки ))

Майже місяць. 

Після похорону я повернулася у стрімкий вир роботи, у нас тут подія за подією. Отримала навіть підвищення,  і навіть не мала коли посидіти ввечері і погрустіть. Відклала це на трошки пізніше.

Фізично втома притуплює втому душевну, а тому я прямо аж рада цьом темпо-ритмові і 16 робочим екстрагодинам.

Дитина, Хемик і пес. Весь мій світ і віддушина.

В хаті срач неймовірний, речі шо куда. Раз на день загружається пральна машина і чисті речі викидаються на диван прямо у залі. Благо, нема гостей ніяких. 

Я прилажу додому де вже готова пінна ванна. Запалюю свічки, виключаю світло. Сподіваюся мати 20 хвилини тиші і спокою. Але всі, хто за мною скучив за день, окрім пса (хоть на тому спасібА) по черзі стукають, умикають світло, говорять, питають, заглядають в очі, питають чи ще довго. 20 инут минає, а рот як не закривався так і не закрився. Засинаю на диво швидко. 2 секунда на подушці. 

Грозовою тучою насувається ремонт. на роботі аврли сходять на нєт, так шо буде більш менш стабільно все.


***
Запрошую на курси турецької

курси турецької, уроки турецької мови, вивчити турецьку

Косо-криво

Моя покійна мама, царство їй небесне, по справжньому і серйозному захворіла за 6 місяців до смерті. І до останнього вона планувала, шо встане на ноги і влаштує паті.  А ми хоч і знали шо то вс, до останнього вірили в диво.

Зараз хворіє мій тато. Рак легенів. Прикро і тяжко, коли ти не маєш як допомогти людині, яку любиш до чортиків. 

Він каже, шо йому не болить. За весь цей час (рік) ми говорили про те, шо "тато хворіє". Він тримається козаком, і ніяких коментарів не дає. Навіть коли він лежав на хімії, робив вигляд, що не знає що то за лікарня і шо йому дають теж не знає..

Бувають періоди в житті коли все по-дурному. От у мене зараз так. 

Місяць назад Хемик влетів в ДТП.  Відбувся болем, подряпинами, забоями і шоком. І на Землі стало на одну лисицю менше. А нашого жеребчика-мотика ми вже не повернули, ну і хєр з ним. 

А потім Хем раптово  покинув своє дітище. з якого за весь цей час толку було мало і дохід тільки но починався. Розійшовся з партнером. Не витерпів бидлоття. І залишився сам на сам з безробіттям. А зараз метається з кута в кут, мовляв, дуже поспішне рішення.

Я вію в те, шо воно якось все пов"язано. Людина пережила шок і зрозуміла, шо все на землі минуче, навіть ми самі. І тому просто не захотів більше йти на компроміси.

Бувають періоди в житті коли все по-дурному...  І намагаєшся знайти світло в кінці тунелю. А коли його не бачиш, то вгадуєш, як би воно могло виглядати. 

VIP гості і шочок

Шочок - то по-людськи "шок", але оскільки від чисто людського у мене залишиллося трошки, тому магу сєбє пазволіть висказуваться як мені хочеться)))

Писала уже про те, що маю роботу не бий лежачого (тьху-тьху), звичайно є аврали, але після школи ці аврали наче легка розминочка для важкоатлета.

Так от гості компанії у нас бувають різні, та зачасту відомі (не завжди відомі для мене). А отже ми мусимо бути готові до будь яких капризів і забаганок. І якщо турецькі знаменитості можуть хотіти інтересних речей (наприклад вертоліт до ринку у Бодрумі), то одна чудова модель, шо бере участь у показах Вікторія Сікрет (я не жартую) сама простота: робить собі сальто по дорозі, дурачиться з дітьми своїми і не вимагає марципанів. Обслуговуючий персонал її любить понад усе, вона завжди усміхається, а електрикам он даже каву зробила - у чувака електрика шок до кінця дня був)) 

висновок - чим відоміше - тим простіше. і чим глибше - тим адекватніше.

Вранішня рутина

Когось однакові ранки бісять. А когось ранок без сюрпризів заспокоює.

Сьома ноль ноль - це явно не моя пора. Але от сьома тридцять - вже можна жити. Отже я роздираю очі і іду цілувати Аду. І то так смачно і громко, шо вона теж роздирає очі і дивиться на мене з німим питання "Якого? Милого? ти? до мене? лізеш?"

А я їй бодренько:"Доню, я тебе трошка помучу і піду собі, дай цьооом, дай ручку цьомаю, і носика, гиГИ прокинулася?!"))) Ада не робить навіть спроби ізобразити посмішку. Не весело їй.

Далі кава. А для цього треба підняти Хема - інакше не встигну. Тому він з напівроздертими великими оками німо робить каву і так само мовчки повертається в ліжко. Теж без спроби посміхатися. Пааадумаєш! Я й сама собі складу компанію.

Далі - на вихід. Минаю міні пекарню - класно пахне. Минаю сільські будинки.  Човни, яких тут повно і кожен день різні- поруч живе дядько - латальщик і покращих човнів. Він дуже фактурний - з сивою бородою і мовчазний. Але оскільки зпозарання я його не уздріла, то нате вам тіко човнів.

Далі - місцевий парк. Тут гуляють усі сільські весіллЯ і обрізання. В безвесільні дні там ми гуляємо з Ріко нашим. 

І ось я уже на дорозі, чекаю на свій сервіс, шо довезе мене до роботоньки. Погода  - жарота. Асфальт плавиться. На обрії моя маршрутівка зі старим турком за кермом, шо мило-добро усміхається усім без перебору.

Питають мене, чи не нудно мені там жити. Та ну вас в баню, кажу я. Мені тихо. І мирно. А коли сусіди говорять заголосно, то приходить думка переїхати десь геть далеко в гори)

блог про вивчення турецької мови тут 

Про нову роботу, реабілітацію психологічну і оливки

Все своє свідоме професійне життя я хоч не хоч пов"язувала з вчителюванням. Якщо працювала десь не вчителем, то давала приватні уроки.

І вірила я, шо вчителювання то моє покликання.

А сьогодні ж я сижу в офісі однієї компанії, відповідаю на мейли, перекладаю брошури і приглядаю за виконаннями робіт і всьо. Споглядаю моречко. В офісі з дерева.

Я вперше  з часів вагітності відкрила для себе вільні вечори. Без планування уроків, підготовки, конспектів і всього такого. І ще не ношу за собою стоси бумаг і ноутбуків. Диво дивне. Виявляється, життя є поза педгогікою.

І саме зараз у мене є час і на дитину, і на чоловіка, і на ногті покрасити, і книжки паперові почитати (а не на айпаді в туалеті).

Отож я пішла зі школи одразу після того, як випустила своїх гавриків, мені було предєльно ясно, шо інакше я стану параноїком якимось. Справа в тому, шо наш навчальний заклад так би мовити, для небідних. І батьки там були часто з причудами (моя дитина не хоче їсти з усіма, її не приємно дивитися на людей, що їдять, - для прикладу). і хоча мене, дякувати Богу, оминули якісь баталії, в такій атмосфері знаходитися було тошно. 

Місяць я гойдалася на качельці вдома, читала, розмальовувала з Адуваном і ходила на море. Ну і вино пила, куди без цього)

Обнаружила для себе новий вид релаксу: полива оливкових дерев у садочку.  Оливи то вже частина нас, скоро замість крові буде оливкова олія у Наджарів. В античній Європі священна олива була символом перемоги, миру і супутньої їм радості; втіленням родючості і достатку,  чистоти і цнотливості (але якшо вживати у дружбі з вином і сиром, то про цнотливість вже не йтиметься), а також емблемою безсмертя. Японці і китайці доповнили цю символіку новими позитивними значеннями - там олива служить емблемою дружби і успіху, а в Піднебесній імперії уособлює такі похвальні людські якості, як холоднокровність і незворушність.

Во!  все то в мене під вікнами. Скоро будемо зривати зелені оливки і бити їх молоточком. а потім засипати у 5-літрові банки у спеціальний розсіл. 

Про народження в сорочці

Хемик влетів у аварію. 

Живий, но побитий. Лисицю він, бачте, пожалів. Аби на неї не наїхати, вивернув руля і влетів у дорожнього знака. Був на мотоциклі і  без каски канєшно же (прибила би).

Голову вивернув таким чином шо удар від зіткнення попав на плече, і плече розрізане. Боюсь думати, якби він ту голову не вивернув. рана прийшлася би на лоба... оооой, страх і ужас.

Людина моя їхала вночі з роботи. Побачив, шо мотоцикла не зібрати , кинув все і пішов пішки. на ранок визвали евакутора, а мотоцикла і слід простив, вкрали суки  на металолом. 

Як кажуть євреї, дякую, Боже, шо всяв матеріальним. 

Лежить ото так бідоттє, шкода.

Про силу. Турецьку. Чоловічу.

ООоой, і сміх і гріх, їй-бо. Через рік-два продам багато матеріалу для серіалу про турецьке село))

Є в нас сусід, дід 76 років, Хамза зветься. Всі на нього Хамза-хаджи кажуть, бо ходив він у Мекку в молодості. Живе з третьою вже шоб-ви-панімалі дружиною (дві попередні похоронив), якій 35 і в якої 2-є дітей (я якось не услідила, чиї то діти.  Вона була одружена, знаю, але що сталося далі - нє вєм).

Обриває Хамза-хаджи лимони, бачу, в мене у садку. Стала я, наче Кайдашиха, звела русяві свої брови до купи, і кажу: "ай-ай-ай, Хамза хаджи, то ж сказали би шо лимонів тре, так я б вам з базару куплених дала, а ці ще не достигли, шо ж ви їх рвете, га? а чи ви їх доглядали ото? а чи поливали?" розлилася я тирадою і луп-луп на нього грозним взглядом.

Він, в свою чергу, звів до купи свої сиві брови: "Я у вас ці лимони беру роками, то ти просто раніше тут не жила, то й не знаєш". Ну я обламалася  думаю раз так, той так. Потім питаю (розвівши брови по місцям, і вже на Кайдашиху не похожим голосом): "А нашо вам зелені, прошу пана?" ("прошу пана" я сказала в себе внутрі, а по-турецьки то передала лексемою "ефендим").

 - Ооо,  - каже Хамза - во шо, значить, молода. Нема нужди вам.

Мене аж вкрило рум"янцем. Та діда було вже не остановить.

 - Ти думаєш Ділєк зі мною чого? Я того, доця, шо я оці лимончики зелені перетираю, з медом і корицею настоюю і їм потім. а вночі не сплю, - глянув гордо і маняще, -  Хто його знає, може ще на 16-го сина спроможуся.

Я наче карниза ковтнула, стояла прямо і не блимала. Слава Богу, він набрав тих лимонів і пішов, дуже навіть бодро, мабуть предвкушаючи ефект від настойочки темною нічкою.

Блог для вивчення турецької мови клік:)

Про холодну помсту

 Моя свекруха - то джерело таких історій, від яких мурахи табунами по спині. А все тому, що молодість її припала на ті часи, коли шалено цькували курдів і алевітів. А вона і те і друге. Тому їхнє життя завжди було на краю, люди були готовими до всього і завжди.

Та зараз історія  про холодну і продуману помсту.

Є у мами моєї подруга близька. Гарна персіянка з сім"ї алевітів - Рожда (таке смачне солодке курдське ім"я). Прийшов до неї свататися мусульманин суніт. А вони з алевітами в принципі вороги ворогами були, історії відомі дуже криваві подробиці.. Але в одному селі та ворожість не відчувалася, сусіди все таки. Рожда брикалася, та батьки порадилися і віддали, бо чоловік багатий і бути одруженою з сунітом, то хоч якісь гарантії, що твою сім"ю менше тіптимуть так часто перевірками.

Одружилися значить. І перша шлюбна ніч. 

Чоловік каже: "Ти зі мною одружилася. Тепер ти не алевітка.  Помочися на портрет Алі" (а то пропрок алевітів). Рожда - в шок. "Не буду", -  каже. Посварилися. Він її одразу побив, відмантелив до синців по всьому тілу. І сам помочився на заготовлений портрет... Романтична ніч. нічо не скажеш.

То були ті часи, коли забратися і піти від чоловіка не так легко. А тому, вона залишилася. І ненавиділа його все життя. І займалася сексом під примусом. І дітей родила, вничку прививала їм свою релігію. 

І все пам"ятала їхню першу ніч. і планувала, шо прийде її час і вона помститься, от коли він буде вже немічним і не зможе її гемселити.

Раптом чоловік захворів і помер. Слішком раптово якось. Як грім серед ясного.. Відбули всі процедури,  3 дні, 9 днів і 40. І каже Рожда, шо якось душить її шось, ну не може вона простити йому того, шо він помер рано і не встигла вона йому відомстити. Не поіздівалася даже при жизні. 

І так от її марудило-марудило і прозріння прийшло одного вечора, коли місяць світив яскраво, а зорі танцювали аркан (може і не аркан, а який небуть турецький танець). Встала вона, вдяглася і пішла на кладовище, до чоловіка. Прийшла - привіталася. 

І помочилася на його могилу.

І зразу попустило.

Уроки турецької тут

Недозволена любов (безсовісно вкрала заголовка в Даніелли Стіл)))

Ще одна турецька бувальщина. Люди кажуть, шо таке буває часто, а я то не знав-не видів.

Отже, є одна дівчина турецько-курдська, Хазал зветься. Їй 16 і переживає вона той буйний період, коли закохана по самоє німагу, і вдіяти нічого не можна, бо ж батьки на сторожі, і не дай Бог, ви ж розумієте і помните шо таке турецькі нєрвні нрави.

Переписується собі дівчина в телефоні, як тепер і положено. Часом вничку зустрічається зі своїм Ромео  Емре в його машині. Так тривало рік-півтора, поки старший брат Хазал не прошманав її телефон (на раз-два таке тут можливо). Мама і брат розпитали хто такий, де вчиться (на її лихо хлопець ніде не вчиться, працює просторобочим), хто батьки (знов неувязочка, мама і тато не разом, а то вже отпічаток на дитині по-любому оставило, думають вони), 4 роки різниці виплива і вирок – ні і ще раз ні! Зустрічатися не можна, заборона на побачення і ше раз таке буде – заберем телефон.

Хазал вчиня чисто по-турецьки: головою покивала і пішла в кімнату переписуватися з Емре  далі.

Через кілька тижнів той самий брат-пронира  ще раз залізає  в її телефон і розуміє, роман не закінчився. Знов з мамою поговорили і вирішили Хазал заборонити ходитив  школу ващє, шоб вони не мали як зустрічатися. Варто все таки сказати, шо мама просила її привести того хлопця познайомитися, шоб понімати з ким має справу, щоб не боятися відпускати. Малий злякався і не прийшов (тоже мені, баняк дурний). І дівчину випустили в школу вже через тиждень під обіцянки, шо все скінчено.

На третій раз поімки брат робить цікаву і непонятну мені штуку: викликає сестру з хлопцем гулять. Тіпа поговорити. З собою бере ше друга. І в подворотні пита, ну шо розходитеся чи битися будем? Обоє вперто сказали шо нє, ми навєк вмєстє. Старший брат гемселить хлопця у сестри на очах. До крові. А друг тримає її, шоб не виривалася спасати коханого.

Мала погоджується покинути його (опять таки чисто по-турецьки, ненавсігда, а шоб перестав бити), і стає в позу проти всієї сім¢ї.

Я чогось така в шоці. І не через те, шо цю сім¢ю я добре знаю і вважала маму модерною крутою жінкою. Мати мріє про карєру для своїх дітей, відправляє в літні школи за кордон. І тут таке. 

Я в шоці від братового вчинку і  від висоти педагогічної думки  - придумати ж! – на глазах дубасити перше кохання. Як можна сподіватися на те, шо  дівчина винесла урок?!

А тепер мала вперто жде ЙОГО  з армії. І збирається зробити так, як роблять всі, хто закоханий, а сім¢я проти: змотати вудки нафіг! а потім же всі в одну дудку: розвратна молодьож.

А можна ж було все якось по-другОму, хіба нє?

мій тринадцятий переїзд

Сталося те, на що ми сподівалися десь через років три. Ми переїздимо в село!!!

Ця шикарна можливість випала троха з бухти-барахти, як то зазвичай заведено у нашій сім»ї. Кілька віруючих турків у нашому комплексі позбирали підписи проти нашого милого Ріко. Хтось відкопав мандат про те, шо в «язликах» - себто будинках, призначених для проживання влітку (туристів або приїжджих турків) тримати домашніх тварин заборонено (хто пам»ятає може, в нашому комплексі шикує 15 котів, але їх, мабуть, не видно).

Хем, людина в принципі не здатна на людоубієніє, чогось вельми цим перейнявся. Не те, шоб він геть балдів від Ріко нашого, догляд за яким припада більшою частиною на Хема. Просто він якось всіма фібрами своїми відчува де твориться шось несправедливе і його починають посіщати тьомниє мислішки про «гупнути» когось, або «чвакнути». Від гріха подалі ми вирішили все таки звалити звідти. Нас і так вже десь тягло, бо ми люди трошки кочові, а ця квартира стала нам пристанищем даже більше ніж на рік, що побило всі наші рекорди.

Ми хотіли свою хату, чого б ні. Але без сусідів. З деревами.

І тут тато наш перебудовує хату так, шоб двоповерхова вілла стає двома окремими квартирами. Він не для нас канєха таку доброту робив. Просто наша мала одружується *не подумайте, не Ада, нє, а менша хемова сестра), місця багато. Здати або продати хату біля моря і серед оливкових дерев проблем нема. 

У батьків мислі не було шо ми можемо взяти і привалити. А нам тут розвидняється шо то саме воно. Звичайно, батьки раді. Бо: 

1) Ада завжди рядом буде, 

2) Люди, які звикли жити з великою свм»єю стикнулися з ризиком залишитися сам на сам. Мама почала причитати мені ще з зими. І тут їм прям щастя на голову у вигляді не чужих орендаторів.

Люди настільки обрадувалися, шо всі гуртом стали робити ремонт у нашій хаті на першому. Ми в процесі. Я малюю стіни. Хем встановлює ванну. Ада складає книжки на полиці.

А мій тато чекає на білети до мене))

Свати по-турецьки

Забігаючи наперід скажу зразу, що процедура сватання обійшлася без жертв, то сравні диву, бо я таки думала що хтось не зможе втихомирити свою гарячу кров і вриє в землю або женіха, або сватів. Та нє, мої курдські родичі все таки прислухалися до голосу разума (мене тобто), шо дівчина велика, сім»я сватів хороша і адекватна і рано чи пізно (а для мене лучче рано) її віддати доведеться, такі закони джунглєй природи.

Після того, як старший абі (мій Хем себто) познайомився з женіхом (у якого, кстаті сказать, тіплися з нервів не тілько руки-ноги, а ще й голова) і дав добро на знайомство з батьком, тато хоч не хоч а дозволив сім»ї приїхати і познайомитися, а якшо все добре, то й попросити руки (шоб ви понімали простоту ситуації, на всі ці переговори пішов всього рік).

Словом, приїхали СВАТИ. 

Мої ж всі вбралися гарно, поробили міни кірпічьом і посідали в ряд, типу «ми не пальцьом роблені і без бою не здамося». 

В мене була канєшно шальна мисль підлити у чаї їм по трохи якоїсь водки чи на худой конець вина, але потім думаю, мало лі який ефект алкоголь може викликати попавши в оці перезбуджені мозги))).

Тато був важний і говорив від імені всіх. Попитав де живуть, з якої родини хто пішов, презентував себе. Моя мама (психологічно пострадавша найбільше, бо саме вона була переговорщиком між татом і малою  - тут прям так дочка, шо намірилася заміж, татові в лоб про це сказать не може (фізично може, но опит попередніх віків якось не велить) – почувалася вимучено і я по її глазах бачила бажання віддати свою рідну дочку хоть сьогодні, аби ця драма жизні уже якось закінчилася.

Два брати-акробати, старші которі (мій Хем і Енгін) тоже старалися виглядати строго, але часом (мабуть з нервів) їх було чогось смішно.

Сім»я сватів була стриманою. Женіх же ненормально білим. Та видно було шо вони люди душевні і милі, тому їм в підтримку я посилала добрі посмішки.

В оту Велику Суботу тільки двоє людей були зовсім розслаблені. То моя Ада і її рідна тітка – власне нєвєста. Улибалися собі щасливо і ващє їм було до с*аки-мотики всі оті розмови і  серйозність батьків. 

Сезен домоглася свого. Дожала нас. І ось свати тут. Її коханий тут і навіть п»є сольону каву (за традицією, після просіння руки дівчина готує каву батькам – гостям смачну і запашну. У каву женіха додає ж солі і перцю, і хай тіко попробує не випити (з характером моєї Сезен то ващє не можливо). Пив і прицмакував))) До речі, женіха нашого Алі звать, прям як і тата.

Мені було добре і щемно. Свати вони де хоч свати. І сльозу навіть змахнула. і роль мала почесну: піднесла кольца на підносі, прям почті благословила наче)) А після того як спровадили сватів, видихнули, сіли сімйой за стіл мовчки так, включила я «Горіла сосна палала», поналивала келихи з червоним вином і хоча мої наджари в українській не понімають, зато прям задумалися під пісню.  

 - Хороші такі пісні у вас, Юль, - каже мій Алі баба (тато которий)

 - да, хороші. Ви ше весільних не чули, - кажу я

 Половина путі продєлана. Чекаємо весілля

Втеча. Як в кіно.

Наперід скажу, що цим постом нікого ні до чого не спонукаю, не засуджую і не оцінюю.

Для тих дівчат, хто вже одружений з гарячими турецькими парубками на початку було важливо побачити та усвідомити, що її обранець не з тих, кого показують у репортажах про Туреччину і гареми у нас в Україні. Переживалося, шоб з катушок не злітав. І вже на 5-6 місяці життя разом, коли більш-менш пережили всілякі ситуації, можна було заспокоїтися.

Моїй героїні :)), моїй студентці та подружці  Ніці теж стало спокійно. Зі своїм чоловіком Озом знайома рік. Одружена пів року. у них все вийшло швидше, аніж у декого, але то все списано на велику любов.

 ВІН з самого початку  приховував своє справжнє обличчя. Йому хотілося сім"ї. Він направду мав намір створити життя, якого ніколи не мав, де були б жінка, діти, батьки. Але його демони не дозволили йому. Або, по банальному, не вистачило сили волі.

Його порок - алкоголь. Та про це Ніка не знала зовсім. Увесь час, що вони були разом він був досить таки стриманим у випивці.

Перший дзвіночок був уже після одруження: перебрав і почав молоти дурниці, виганяти. Прийшов до тями за дві години і покаявся (купа квітів, подарунки, увага). Другий дзвіночок був таким же.

Ніка зрозуміла, що побічний ефект від перепитого - дурне лепетіння. Але то не завадило любові та розвитку стосунків, бо ж траплялося дуже рідко.

На Новий рік Оз запросив батьків Ніки. Хотів сімейного свята.Але ближче до святкування щось йому перемкнуло, Оз придурів, мовляв, він такий закоренілий холостячище, йому не звично що стільки людей в хаті (аж 4, в трьох поверховому будинку, але менше з тим, припустимо, можливо).

На "кониках" типу "не треба прикрашати мій дім на Новий рік", "не хочу і не буду святкувати з вами Новий рік" не буду довго зупинятися, бо я собі їх розглядала як "короткометражні зайо".

Тато Ніки після Нового року поїхав. Мама ще залишалася на місяць, аби допомогти доні облаштувати хату. І тут Оз почав пити щодня. Додовбувати Ніку погрозами. І одного разу вона прийшла на урок з підбитою щокою. В мене тихий шок. Вона казала що цього пробачити не зможе. Але, як то чогось буває пробачила, та осадок залишився. Не пройшло й пів року, а точніше аж тиждень, і вона мені розказала, що покращень не відбулося, все гидко, він коли нап"ється, то садист, примушує йти з ним у спальню навіть якщо він вмощується о шостій вечора, ревнує Ніку до мами, погрожує вмазати ще раз. Вона перетворилася на його няньку: подає алкоголь, ходить на пальчиках, щоб пана не розбудити.

І Ніка почала говорити про те, що він не зміниться і вона не вірить у краще.

А ще через два дні вона зателефонувала і попросила про допомогу.

Бо він хапав за горло її і маму. І вона бігла боса з дому кричучи про допомогу. Але, як то чогось буває ніхто не допоміг.

Все відбулося дуже швидко. Поки він п"яний спав на роботі вона запхала усі свої речі у нашу машину, зняла з рахунку гроші і обміняла троха весільного золота (мала мізер, бо всі коштовності у великого пана під замком лежали). Але їй важливіше було те, що вона ЗВАЛЮЄ від диктатора.

Увечері ми взяли квитки. Переночували у нас і на ранок повезли ми їх у Ізмір на літак.

І фініта.

Він писав їй про те, що ВІН ХОЧЕ АБИ ВОНА ПОВЕРНУЛАСЯ. не просив пробачення і нічого такого. Вона ж не почувається сумно ні грама. Дуже любила. Але дуже й розлюбила. Каже ні крапинки не залишилося любові. За два тижні убив усі почуття.

Вона дуже позитивна. Вірить у любов. Буде у неї все добре. Мама її прекрасна жінка, смішна і легка на підйом. Як відідйшли від шоку, то навіть гиготали.

А він так і буде пристаркуватим холостяком, зіп"ється.

Ця історія завершилася добре. 

Та по статистиці так трапляється не завжди. Туреччина має високий рівень домашнього насильства. Тому мусимо тримати носа по вітрові, сікти не лише свої проблеми, бо може якась подруга або знайома соромиться розповісти вам свою біду?