Про силу. Турецьку. Чоловічу.

ООоой, і сміх і гріх, їй-бо. Через рік-два продам багато матеріалу для серіалу про турецьке село))

Є в нас сусід, дід 76 років, Хамза зветься. Всі на нього Хамза-хаджи кажуть, бо ходив він у Мекку в молодості. Живе з третьою вже шоб-ви-панімалі дружиною (дві попередні похоронив), якій 35 і в якої 2-є дітей (я якось не услідила, чиї то діти.  Вона була одружена, знаю, але що сталося далі - нє вєм).

Обриває Хамза-хаджи лимони, бачу, в мене у садку. Стала я, наче Кайдашиха, звела русяві свої брови до купи, і кажу: "ай-ай-ай, Хамза хаджи, то ж сказали би шо лимонів тре, так я б вам з базару куплених дала, а ці ще не достигли, шо ж ви їх рвете, га? а чи ви їх доглядали ото? а чи поливали?" розлилася я тирадою і луп-луп на нього грозним взглядом.

Він, в свою чергу, звів до купи свої сиві брови: "Я у вас ці лимони беру роками, то ти просто раніше тут не жила, то й не знаєш". Ну я обламалася  думаю раз так, той так. Потім питаю (розвівши брови по місцям, і вже на Кайдашиху не похожим голосом): "А нашо вам зелені, прошу пана?" ("прошу пана" я сказала в себе внутрі, а по-турецьки то передала лексемою "ефендим").

 - Ооо,  - каже Хамза - во шо, значить, молода. Нема нужди вам.

Мене аж вкрило рум"янцем. Та діда було вже не остановить.

 - Ти думаєш Ділєк зі мною чого? Я того, доця, шо я оці лимончики зелені перетираю, з медом і корицею настоюю і їм потім. а вночі не сплю, - глянув гордо і маняще, -  Хто його знає, може ще на 16-го сина спроможуся.

Я наче карниза ковтнула, стояла прямо і не блимала. Слава Богу, він набрав тих лимонів і пішов, дуже навіть бодро, мабуть предвкушаючи ефект від настойочки темною нічкою.

Блог для вивчення турецької мови клік:)