Старий і дитина

Адин дідусь на Аду каже виключно "bu çocuk'' (ця дитина). Ада з цього приводу не заморочується, знає, шо в діда одна така, словно вначі луна, але мотає на вус собі.

Одного разу дідусь грається з Адою біля дому, копають м"яча, ми собі мирно сидимо кожний в своєму гаджеті. Дід Алі не встигає перебирати ногами, хоча сам по собі дуже ще рєзвєнький, Ада сердиться, каже шо давай бігати, хватить ходити пішки. Дід всеодно не встигає, злить ото дитину.

Ада розвертається до мене і на весь голос каже турецькою: "Bu ihtiyar çok yavaş atrık'' (Цей старічок вже дуже повільний). Дід підібрав губу ображено і з подвійною силою почав бігати.



***
Запрошую на курси турецької 

Повернення і шалений темп

Всін дякую за те, шо підтримали нз з приводу татулєсика мого. Мені його не вистачатиме завжди, бо всі спогди з дитинства обов"язково пов"язані з батьками і мамами...

Він шикарний був.  Про це розказувала на кожному кроці. Його любили геть усі (а він при цьому завжди залишався вірним собі, дарував себе йому дорогим). Хоча шило в попі, як то кажуть, присутсвовало завжди у мого старікашки ))

Майже місяць. 

Після похорону я повернулася у стрімкий вир роботи, у нас тут подія за подією. Отримала навіть підвищення,  і навіть не мала коли посидіти ввечері і погрустіть. Відклала це на трошки пізніше.

Фізично втома притуплює втому душевну, а тому я прямо аж рада цьом темпо-ритмові і 16 робочим екстрагодинам.

Дитина, Хемик і пес. Весь мій світ і віддушина.

В хаті срач неймовірний, речі шо куда. Раз на день загружається пральна машина і чисті речі викидаються на диван прямо у залі. Благо, нема гостей ніяких. 

Я прилажу додому де вже готова пінна ванна. Запалюю свічки, виключаю світло. Сподіваюся мати 20 хвилини тиші і спокою. Але всі, хто за мною скучив за день, окрім пса (хоть на тому спасібА) по черзі стукають, умикають світло, говорять, питають, заглядають в очі, питають чи ще довго. 20 инут минає, а рот як не закривався так і не закрився. Засинаю на диво швидко. 2 секунда на подушці. 

Грозовою тучою насувається ремонт. на роботі аврли сходять на нєт, так шо буде більш менш стабільно все.


***
Запрошую на курси турецької

курси турецької, уроки турецької мови, вивчити турецьку

Косо-криво

Моя покійна мама, царство їй небесне, по справжньому і серйозному захворіла за 6 місяців до смерті. І до останнього вона планувала, шо встане на ноги і влаштує паті.  А ми хоч і знали шо то вс, до останнього вірили в диво.

Зараз хворіє мій тато. Рак легенів. Прикро і тяжко, коли ти не маєш як допомогти людині, яку любиш до чортиків. 

Він каже, шо йому не болить. За весь цей час (рік) ми говорили про те, шо "тато хворіє". Він тримається козаком, і ніяких коментарів не дає. Навіть коли він лежав на хімії, робив вигляд, що не знає що то за лікарня і шо йому дають теж не знає..

Бувають періоди в житті коли все по-дурному. От у мене зараз так. 

Місяць назад Хемик влетів в ДТП.  Відбувся болем, подряпинами, забоями і шоком. І на Землі стало на одну лисицю менше. А нашого жеребчика-мотика ми вже не повернули, ну і хєр з ним. 

А потім Хем раптово  покинув своє дітище. з якого за весь цей час толку було мало і дохід тільки но починався. Розійшовся з партнером. Не витерпів бидлоття. І залишився сам на сам з безробіттям. А зараз метається з кута в кут, мовляв, дуже поспішне рішення.

Я вію в те, шо воно якось все пов"язано. Людина пережила шок і зрозуміла, шо все на землі минуче, навіть ми самі. І тому просто не захотів більше йти на компроміси.

Бувають періоди в житті коли все по-дурному...  І намагаєшся знайти світло в кінці тунелю. А коли його не бачиш, то вгадуєш, як би воно могло виглядати. 

VIP гості і шочок

Шочок - то по-людськи "шок", але оскільки від чисто людського у мене залишиллося трошки, тому магу сєбє пазволіть висказуваться як мені хочеться)))

Писала уже про те, що маю роботу не бий лежачого (тьху-тьху), звичайно є аврали, але після школи ці аврали наче легка розминочка для важкоатлета.

Так от гості компанії у нас бувають різні, та зачасту відомі (не завжди відомі для мене). А отже ми мусимо бути готові до будь яких капризів і забаганок. І якщо турецькі знаменитості можуть хотіти інтересних речей (наприклад вертоліт до ринку у Бодрумі), то одна чудова модель, шо бере участь у показах Вікторія Сікрет (я не жартую) сама простота: робить собі сальто по дорозі, дурачиться з дітьми своїми і не вимагає марципанів. Обслуговуючий персонал її любить понад усе, вона завжди усміхається, а електрикам он даже каву зробила - у чувака електрика шок до кінця дня був)) 

висновок - чим відоміше - тим простіше. і чим глибше - тим адекватніше.

Про силу. Турецьку. Чоловічу.

ООоой, і сміх і гріх, їй-бо. Через рік-два продам багато матеріалу для серіалу про турецьке село))

Є в нас сусід, дід 76 років, Хамза зветься. Всі на нього Хамза-хаджи кажуть, бо ходив він у Мекку в молодості. Живе з третьою вже шоб-ви-панімалі дружиною (дві попередні похоронив), якій 35 і в якої 2-є дітей (я якось не услідила, чиї то діти.  Вона була одружена, знаю, але що сталося далі - нє вєм).

Обриває Хамза-хаджи лимони, бачу, в мене у садку. Стала я, наче Кайдашиха, звела русяві свої брови до купи, і кажу: "ай-ай-ай, Хамза хаджи, то ж сказали би шо лимонів тре, так я б вам з базару куплених дала, а ці ще не достигли, шо ж ви їх рвете, га? а чи ви їх доглядали ото? а чи поливали?" розлилася я тирадою і луп-луп на нього грозним взглядом.

Він, в свою чергу, звів до купи свої сиві брови: "Я у вас ці лимони беру роками, то ти просто раніше тут не жила, то й не знаєш". Ну я обламалася  думаю раз так, той так. Потім питаю (розвівши брови по місцям, і вже на Кайдашиху не похожим голосом): "А нашо вам зелені, прошу пана?" ("прошу пана" я сказала в себе внутрі, а по-турецьки то передала лексемою "ефендим").

 - Ооо,  - каже Хамза - во шо, значить, молода. Нема нужди вам.

Мене аж вкрило рум"янцем. Та діда було вже не остановить.

 - Ти думаєш Ділєк зі мною чого? Я того, доця, шо я оці лимончики зелені перетираю, з медом і корицею настоюю і їм потім. а вночі не сплю, - глянув гордо і маняще, -  Хто його знає, може ще на 16-го сина спроможуся.

Я наче карниза ковтнула, стояла прямо і не блимала. Слава Богу, він набрав тих лимонів і пішов, дуже навіть бодро, мабуть предвкушаючи ефект від настойочки темною нічкою.

Блог для вивчення турецької мови клік:)

мій тринадцятий переїзд

Сталося те, на що ми сподівалися десь через років три. Ми переїздимо в село!!!

Ця шикарна можливість випала троха з бухти-барахти, як то зазвичай заведено у нашій сім»ї. Кілька віруючих турків у нашому комплексі позбирали підписи проти нашого милого Ріко. Хтось відкопав мандат про те, шо в «язликах» - себто будинках, призначених для проживання влітку (туристів або приїжджих турків) тримати домашніх тварин заборонено (хто пам»ятає може, в нашому комплексі шикує 15 котів, але їх, мабуть, не видно).

Хем, людина в принципі не здатна на людоубієніє, чогось вельми цим перейнявся. Не те, шоб він геть балдів від Ріко нашого, догляд за яким припада більшою частиною на Хема. Просто він якось всіма фібрами своїми відчува де твориться шось несправедливе і його починають посіщати тьомниє мислішки про «гупнути» когось, або «чвакнути». Від гріха подалі ми вирішили все таки звалити звідти. Нас і так вже десь тягло, бо ми люди трошки кочові, а ця квартира стала нам пристанищем даже більше ніж на рік, що побило всі наші рекорди.

Ми хотіли свою хату, чого б ні. Але без сусідів. З деревами.

І тут тато наш перебудовує хату так, шоб двоповерхова вілла стає двома окремими квартирами. Він не для нас канєха таку доброту робив. Просто наша мала одружується *не подумайте, не Ада, нє, а менша хемова сестра), місця багато. Здати або продати хату біля моря і серед оливкових дерев проблем нема. 

У батьків мислі не було шо ми можемо взяти і привалити. А нам тут розвидняється шо то саме воно. Звичайно, батьки раді. Бо: 

1) Ада завжди рядом буде, 

2) Люди, які звикли жити з великою свм»єю стикнулися з ризиком залишитися сам на сам. Мама почала причитати мені ще з зими. І тут їм прям щастя на голову у вигляді не чужих орендаторів.

Люди настільки обрадувалися, шо всі гуртом стали робити ремонт у нашій хаті на першому. Ми в процесі. Я малюю стіни. Хем встановлює ванну. Ада складає книжки на полиці.

А мій тато чекає на білети до мене))

Свати по-турецьки

Забігаючи наперід скажу зразу, що процедура сватання обійшлася без жертв, то сравні диву, бо я таки думала що хтось не зможе втихомирити свою гарячу кров і вриє в землю або женіха, або сватів. Та нє, мої курдські родичі все таки прислухалися до голосу разума (мене тобто), шо дівчина велика, сім»я сватів хороша і адекватна і рано чи пізно (а для мене лучче рано) її віддати доведеться, такі закони джунглєй природи.

Після того, як старший абі (мій Хем себто) познайомився з женіхом (у якого, кстаті сказать, тіплися з нервів не тілько руки-ноги, а ще й голова) і дав добро на знайомство з батьком, тато хоч не хоч а дозволив сім»ї приїхати і познайомитися, а якшо все добре, то й попросити руки (шоб ви понімали простоту ситуації, на всі ці переговори пішов всього рік).

Словом, приїхали СВАТИ. 

Мої ж всі вбралися гарно, поробили міни кірпічьом і посідали в ряд, типу «ми не пальцьом роблені і без бою не здамося». 

В мене була канєшно шальна мисль підлити у чаї їм по трохи якоїсь водки чи на худой конець вина, але потім думаю, мало лі який ефект алкоголь може викликати попавши в оці перезбуджені мозги))).

Тато був важний і говорив від імені всіх. Попитав де живуть, з якої родини хто пішов, презентував себе. Моя мама (психологічно пострадавша найбільше, бо саме вона була переговорщиком між татом і малою  - тут прям так дочка, шо намірилася заміж, татові в лоб про це сказать не може (фізично може, но опит попередніх віків якось не велить) – почувалася вимучено і я по її глазах бачила бажання віддати свою рідну дочку хоть сьогодні, аби ця драма жизні уже якось закінчилася.

Два брати-акробати, старші которі (мій Хем і Енгін) тоже старалися виглядати строго, але часом (мабуть з нервів) їх було чогось смішно.

Сім»я сватів була стриманою. Женіх же ненормально білим. Та видно було шо вони люди душевні і милі, тому їм в підтримку я посилала добрі посмішки.

В оту Велику Суботу тільки двоє людей були зовсім розслаблені. То моя Ада і її рідна тітка – власне нєвєста. Улибалися собі щасливо і ващє їм було до с*аки-мотики всі оті розмови і  серйозність батьків. 

Сезен домоглася свого. Дожала нас. І ось свати тут. Її коханий тут і навіть п»є сольону каву (за традицією, після просіння руки дівчина готує каву батькам – гостям смачну і запашну. У каву женіха додає ж солі і перцю, і хай тіко попробує не випити (з характером моєї Сезен то ващє не можливо). Пив і прицмакував))) До речі, женіха нашого Алі звать, прям як і тата.

Мені було добре і щемно. Свати вони де хоч свати. І сльозу навіть змахнула. і роль мала почесну: піднесла кольца на підносі, прям почті благословила наче)) А після того як спровадили сватів, видихнули, сіли сімйой за стіл мовчки так, включила я «Горіла сосна палала», поналивала келихи з червоним вином і хоча мої наджари в українській не понімають, зато прям задумалися під пісню.  

 - Хороші такі пісні у вас, Юль, - каже мій Алі баба (тато которий)

 - да, хороші. Ви ше весільних не чули, - кажу я

 Половина путі продєлана. Чекаємо весілля