Свати по-турецьки

Забігаючи наперід скажу зразу, що процедура сватання обійшлася без жертв, то сравні диву, бо я таки думала що хтось не зможе втихомирити свою гарячу кров і вриє в землю або женіха, або сватів. Та нє, мої курдські родичі все таки прислухалися до голосу разума (мене тобто), шо дівчина велика, сім»я сватів хороша і адекватна і рано чи пізно (а для мене лучче рано) її віддати доведеться, такі закони джунглєй природи.

Після того, як старший абі (мій Хем себто) познайомився з женіхом (у якого, кстаті сказать, тіплися з нервів не тілько руки-ноги, а ще й голова) і дав добро на знайомство з батьком, тато хоч не хоч а дозволив сім»ї приїхати і познайомитися, а якшо все добре, то й попросити руки (шоб ви понімали простоту ситуації, на всі ці переговори пішов всього рік).

Словом, приїхали СВАТИ. 

Мої ж всі вбралися гарно, поробили міни кірпічьом і посідали в ряд, типу «ми не пальцьом роблені і без бою не здамося». 

В мене була канєшно шальна мисль підлити у чаї їм по трохи якоїсь водки чи на худой конець вина, але потім думаю, мало лі який ефект алкоголь може викликати попавши в оці перезбуджені мозги))).

Тато був важний і говорив від імені всіх. Попитав де живуть, з якої родини хто пішов, презентував себе. Моя мама (психологічно пострадавша найбільше, бо саме вона була переговорщиком між татом і малою  - тут прям так дочка, шо намірилася заміж, татові в лоб про це сказать не може (фізично може, но опит попередніх віків якось не велить) – почувалася вимучено і я по її глазах бачила бажання віддати свою рідну дочку хоть сьогодні, аби ця драма жизні уже якось закінчилася.

Два брати-акробати, старші которі (мій Хем і Енгін) тоже старалися виглядати строго, але часом (мабуть з нервів) їх було чогось смішно.

Сім»я сватів була стриманою. Женіх же ненормально білим. Та видно було шо вони люди душевні і милі, тому їм в підтримку я посилала добрі посмішки.

В оту Велику Суботу тільки двоє людей були зовсім розслаблені. То моя Ада і її рідна тітка – власне нєвєста. Улибалися собі щасливо і ващє їм було до с*аки-мотики всі оті розмови і  серйозність батьків. 

Сезен домоглася свого. Дожала нас. І ось свати тут. Її коханий тут і навіть п»є сольону каву (за традицією, після просіння руки дівчина готує каву батькам – гостям смачну і запашну. У каву женіха додає ж солі і перцю, і хай тіко попробує не випити (з характером моєї Сезен то ващє не можливо). Пив і прицмакував))) До речі, женіха нашого Алі звать, прям як і тата.

Мені було добре і щемно. Свати вони де хоч свати. І сльозу навіть змахнула. і роль мала почесну: піднесла кольца на підносі, прям почті благословила наче)) А після того як спровадили сватів, видихнули, сіли сімйой за стіл мовчки так, включила я «Горіла сосна палала», поналивала келихи з червоним вином і хоча мої наджари в українській не понімають, зато прям задумалися під пісню.  

 - Хороші такі пісні у вас, Юль, - каже мій Алі баба (тато которий)

 - да, хороші. Ви ше весільних не чули, - кажу я

 Половина путі продєлана. Чекаємо весілля