Новий шокуючий законопроект відкликали в Туреччині

От воістину, Туреччина дуже непердбачувана країна. Маючи таку історію, глибочезну культуру, стільки розумного народу - тут правлять чомусь дуже суперечливі люди.  Не встигли ми оговтатися від Липневого перевороту, Стамбульського вибуху на летовищі, як нам тут підкинули нову піщу для ума: уряд намагався затвердити законопроект, за яким гвалтівник може зовсім і не сідати за ґрати, якшо він погодиться одружитися з дівчиною, яку осквернив!! ЦЕ БЛЯХА ШО ЗА МАЛОУМСТВО? в якому сторіччі ми живемо, люди милі?

Всякі там імами, які не совсєм так вже і імами, з телевізора говорять про те, шо А ШО, якшо це у молодої дівчини і зрілого чоловіка любов, і це єдина можливість бути разом (ну типу трахнути дитину, а потім зобов"язатися з нею одружитися)?

А дитину ту хто небуть питав? чи хоче вона трахатися по не своїй волі з дідом? Чому думають лише про мужиків у цій країні, га?

Всі тичуть в приклад Айше, шо одружилася з Пророком в 9 років, і чомусь ніхто не згадує бідну Хатідже, яка за пророка була старшою на 15 років? Чого не згадать її? а тому що в країні для чоловіків це не хароший приклад. Невдобний... На старих жениться не дуже то і хочеться.

В Туреччині дуже багато збоченців. Дуже. Кількість згвалтувань на порядок більше, аніж в будь якій європейській країні. І склалося таке враження. шо вже узаконив таку просту штуку, як статеві стосунки за примусом, у всіх розв"яжуться руки...

На Сході Туреччина проблема ранніх шлюбів стоїть досить гостро. В 14 років дівчата ідуть заміж аж гай шумить, проходячи процедуру шлюбу в мечеті. Батьк, родичі, та й самі діти вже настільки до цього звикли, шо нічого поганово в цьому не бачать.

От у мене на вулиці живе жінка, Ділєк зветься, якій 35 років, а вже має сина, якому 21!

За лічені хвилини до прийняття рішення законопроект відкликали.. Та мене лякає те, шо уряд все таки виголошував цю несенітницю вголос.  В країні, яка хо в ЄC.

Проблема раннього шлюбу є досить гострою в Туреччині

Косо-криво

Моя покійна мама, царство їй небесне, по справжньому і серйозному захворіла за 6 місяців до смерті. І до останнього вона планувала, шо встане на ноги і влаштує паті.  А ми хоч і знали шо то вс, до останнього вірили в диво.

Зараз хворіє мій тато. Рак легенів. Прикро і тяжко, коли ти не маєш як допомогти людині, яку любиш до чортиків. 

Він каже, шо йому не болить. За весь цей час (рік) ми говорили про те, шо "тато хворіє". Він тримається козаком, і ніяких коментарів не дає. Навіть коли він лежав на хімії, робив вигляд, що не знає що то за лікарня і шо йому дають теж не знає..

Бувають періоди в житті коли все по-дурному. От у мене зараз так. 

Місяць назад Хемик влетів в ДТП.  Відбувся болем, подряпинами, забоями і шоком. І на Землі стало на одну лисицю менше. А нашого жеребчика-мотика ми вже не повернули, ну і хєр з ним. 

А потім Хем раптово  покинув своє дітище. з якого за весь цей час толку було мало і дохід тільки но починався. Розійшовся з партнером. Не витерпів бидлоття. І залишився сам на сам з безробіттям. А зараз метається з кута в кут, мовляв, дуже поспішне рішення.

Я вію в те, шо воно якось все пов"язано. Людина пережила шок і зрозуміла, шо все на землі минуче, навіть ми самі. І тому просто не захотів більше йти на компроміси.

Бувають періоди в житті коли все по-дурному...  І намагаєшся знайти світло в кінці тунелю. А коли його не бачиш, то вгадуєш, як би воно могло виглядати. 

мій тринадцятий переїзд

Сталося те, на що ми сподівалися десь через років три. Ми переїздимо в село!!!

Ця шикарна можливість випала троха з бухти-барахти, як то зазвичай заведено у нашій сім»ї. Кілька віруючих турків у нашому комплексі позбирали підписи проти нашого милого Ріко. Хтось відкопав мандат про те, шо в «язликах» - себто будинках, призначених для проживання влітку (туристів або приїжджих турків) тримати домашніх тварин заборонено (хто пам»ятає може, в нашому комплексі шикує 15 котів, але їх, мабуть, не видно).

Хем, людина в принципі не здатна на людоубієніє, чогось вельми цим перейнявся. Не те, шоб він геть балдів від Ріко нашого, догляд за яким припада більшою частиною на Хема. Просто він якось всіма фібрами своїми відчува де твориться шось несправедливе і його починають посіщати тьомниє мислішки про «гупнути» когось, або «чвакнути». Від гріха подалі ми вирішили все таки звалити звідти. Нас і так вже десь тягло, бо ми люди трошки кочові, а ця квартира стала нам пристанищем даже більше ніж на рік, що побило всі наші рекорди.

Ми хотіли свою хату, чого б ні. Але без сусідів. З деревами.

І тут тато наш перебудовує хату так, шоб двоповерхова вілла стає двома окремими квартирами. Він не для нас канєха таку доброту робив. Просто наша мала одружується *не подумайте, не Ада, нє, а менша хемова сестра), місця багато. Здати або продати хату біля моря і серед оливкових дерев проблем нема. 

У батьків мислі не було шо ми можемо взяти і привалити. А нам тут розвидняється шо то саме воно. Звичайно, батьки раді. Бо: 

1) Ада завжди рядом буде, 

2) Люди, які звикли жити з великою свм»єю стикнулися з ризиком залишитися сам на сам. Мама почала причитати мені ще з зими. І тут їм прям щастя на голову у вигляді не чужих орендаторів.

Люди настільки обрадувалися, шо всі гуртом стали робити ремонт у нашій хаті на першому. Ми в процесі. Я малюю стіни. Хем встановлює ванну. Ада складає книжки на полиці.

А мій тато чекає на білети до мене))

Свати по-турецьки

Забігаючи наперід скажу зразу, що процедура сватання обійшлася без жертв, то сравні диву, бо я таки думала що хтось не зможе втихомирити свою гарячу кров і вриє в землю або женіха, або сватів. Та нє, мої курдські родичі все таки прислухалися до голосу разума (мене тобто), шо дівчина велика, сім»я сватів хороша і адекватна і рано чи пізно (а для мене лучче рано) її віддати доведеться, такі закони джунглєй природи.

Після того, як старший абі (мій Хем себто) познайомився з женіхом (у якого, кстаті сказать, тіплися з нервів не тілько руки-ноги, а ще й голова) і дав добро на знайомство з батьком, тато хоч не хоч а дозволив сім»ї приїхати і познайомитися, а якшо все добре, то й попросити руки (шоб ви понімали простоту ситуації, на всі ці переговори пішов всього рік).

Словом, приїхали СВАТИ. 

Мої ж всі вбралися гарно, поробили міни кірпічьом і посідали в ряд, типу «ми не пальцьом роблені і без бою не здамося». 

В мене була канєшно шальна мисль підлити у чаї їм по трохи якоїсь водки чи на худой конець вина, але потім думаю, мало лі який ефект алкоголь може викликати попавши в оці перезбуджені мозги))).

Тато був важний і говорив від імені всіх. Попитав де живуть, з якої родини хто пішов, презентував себе. Моя мама (психологічно пострадавша найбільше, бо саме вона була переговорщиком між татом і малою  - тут прям так дочка, шо намірилася заміж, татові в лоб про це сказать не може (фізично може, но опит попередніх віків якось не велить) – почувалася вимучено і я по її глазах бачила бажання віддати свою рідну дочку хоть сьогодні, аби ця драма жизні уже якось закінчилася.

Два брати-акробати, старші которі (мій Хем і Енгін) тоже старалися виглядати строго, але часом (мабуть з нервів) їх було чогось смішно.

Сім»я сватів була стриманою. Женіх же ненормально білим. Та видно було шо вони люди душевні і милі, тому їм в підтримку я посилала добрі посмішки.

В оту Велику Суботу тільки двоє людей були зовсім розслаблені. То моя Ада і її рідна тітка – власне нєвєста. Улибалися собі щасливо і ващє їм було до с*аки-мотики всі оті розмови і  серйозність батьків. 

Сезен домоглася свого. Дожала нас. І ось свати тут. Її коханий тут і навіть п»є сольону каву (за традицією, після просіння руки дівчина готує каву батькам – гостям смачну і запашну. У каву женіха додає ж солі і перцю, і хай тіко попробує не випити (з характером моєї Сезен то ващє не можливо). Пив і прицмакував))) До речі, женіха нашого Алі звать, прям як і тата.

Мені було добре і щемно. Свати вони де хоч свати. І сльозу навіть змахнула. і роль мала почесну: піднесла кольца на підносі, прям почті благословила наче)) А після того як спровадили сватів, видихнули, сіли сімйой за стіл мовчки так, включила я «Горіла сосна палала», поналивала келихи з червоним вином і хоча мої наджари в українській не понімають, зато прям задумалися під пісню.  

 - Хороші такі пісні у вас, Юль, - каже мій Алі баба (тато которий)

 - да, хороші. Ви ше весільних не чули, - кажу я

 Половина путі продєлана. Чекаємо весілля

Про бомбу в Анкарі (13 березня)

В Туреччині нова трагедія, новий теракт, нові смерті. 13 березня на центральному майдані в Анкарі знову була жива бомба. Себто хтось підірвався сам і забрав з собою десятки життів.

За законами жанру в Турччині після вибухів інтернет стає повільнішим черепахи, для того, аби якось зменшити хвилі народного гніву. 

За офіційними - 37 людей загинуло. 

Мені в голові не вкладається, шо у наші дні ми просто можемо стати свідками такого дикунства і змушені жити далі, наче нічо не відбулося.

мета терористів? залякати мирних людей? показати силу свою на дітях-жінках? 

поки що ніхто не взяв відповідальність на себе, жодна терористична організація чи радикальна партія. 

розкажу коротко про історію однієї фотки.

От тут ми бачимо двох друзів. Один з них загинув у жовтні під час вибуху у Анкарі. Інший побивався за ним, плакав, сумував .. і загинув під час вибуху в Анкарі 13 березня.. Шо за світ? 

Поповнення у Наджар фемілі

Ну можете нас привітати з четвертим членом сім"ї: псом Ріко. Французький бульдог. 3-х місячний хлопчик. Ми обдумували цей крок довго і нудно, перелопатили купу форумів і масу літератури і вирішили, що маємо сили. І Ада підливала охоти: ХОчу! Буду! ДА ДА!

на 4 день перебування у нас, ми - невиспавші батьки - валимося з ніг, аби навчити пса Ріко ходити на пільонки і на двір а не посеред хати; довести Аді, що то песик а не монстр, що збирається з"їсти її з патрохами. Все не як у ю-тубі. і ми про це знали. оскільки і Хем і я мали собак і раніше, та ми не були батьками двох дітей одразу, які зовсім різних видів.

Та no pasaran. не здамся без бою. Продовжуємо любити всіх членів родини і намагатися навчити усіх пристойної поведінки.

Rico the Dog

Успіху нам. 

Про отримання громадянства в Туреччині

 Почну з того, що коли одружені в Тр 3 роки то маєте повне право подавати документи на отримання громадянства. 

Але я дочекалася 5 років. В принципі гострої потреби не було, працювала через отримання дозволу на роботу. Але коли постало питання про державну роботу, ясний пень, дорога туди мені була заказана.

У квітні 2015 ми підняли зади і позбирали документи, стандартний набір складався з:

1. паспорт і його переклад, завірений нотаріусом
2. свідоцтво про народження з апостилем і перелад (завірений нотаріусом)
3. аілє джуздани (турецька шлюбна книжка))
4. чоловіковий нюфюс джуздани (кімлік по-простому)
5. якшо є діти, то їхній кімлік
6. довідка про те, де ви прописані
7. довідка про стан здоров"я
8. дурний пункт: довідка про те, шо ви володієте турецькою (забіжу наперід і скажу, що такої довідки я не достала, а просто говорила з тьотьою, шо приймаа документи сама і вже вона засвідчила. шо в турецькій мові я шурупаю)

наш путь почався з того, що ми просто пішли і віддали всі ці доки в Nüfus Müdürlüğü. Сказали, шо позвонять. Правда, позвонили швидко, за два тижні і запросили на співбесіду. Там нам задавали коварні питаннячка, типу якого кольору у вас вчора бул постільна білизна? де ви вчора вечеряли? де народилася чоловікова мама? улюблений колір чоловіка? Хема питала про розмір моєї ноги? чи дозволить він мені працювати після отримання громадянства? чи є у мене проблеми з турецьким менталітетом? і як звати мою старшу сестру?

після співбесіди я пішла здавати відбитки пальців. для системи турецької. потім почалися гавняшки, невідповідність між транслітерацією кирилиці і латинниці, повторний переклад документів, справка з консульства шо мій тато Anatolii & AnatoliY то один і той самий тато. тут треба бути на стрьомі всім, у кого можуть бути варіянти перекладів. Перекладайте так, як у вас написано в першопочатковому перекладі. Ми ж усе підігнали так, як у мене було в аілє джуздани, та то продовжило процедуру на 2-3місяці.

І о диво: 29 грудня, перед Новим роком мені зробили подарунок, все таки дали громадянство. І тепер у мене є кімлік. І страховка на роботі ;)

Подавайте документи і забудьте за них, доведеться чекати. Дехто 18 місяців. і по 24. А дехто 4. Мій термін 8 місяців.

всім добра.

Котовбивці

На днях до всіх моїх стресів додався ще один: ми переїхали кота.

Це страшнючий момент, в який серце у нас обірвалося..

Ці дурацькі турецькі водії і тотальне недотримання правил.. Кричуча халатність.

Ми їхали з роботи додому. Пряма дорога, Тротуар. Будинки.

Якогось хера нас піджимає пежо. Зліва навіть не обганяє, а їде паралельно з нами, чувак говорить по телефону.

І швидкість наша 35-40 (спальний район). І тут прям перед носом вилітає на дорогу чоловік, доля секунди, він помітив, що йому нема куди бігти, бо наша машина, і зразу ж пежо - осікся і метнувся назад, а кіт, що був поруч його не осікся і вилетів пряяямо в колеса.Таку перетаку!! Ми в тій машині аж підскочили. 

Хотіли відвезти в лікарню, бо Хем каже котячі кістки дуже гнучкі. Та було пізно.

Бідний, гарний, білий коте! прости нас! 

П.С. 

Цілий вечір ми говорили про те, як би ми могли викупити вину. У нас є 4 кота, за якими ми дивимося. Взяти ще ??

УФФФ..!

Про плани навчити мови

Ми, українці, ще не відійшли від того, що з нами зробили у лютому. 

Про Крим я навіть не беруся говорити, висловилися про це в соц. мережах і досить.

Мусимо йти далі. Піклуватися про своїх близьких.

Розвивати свій народ і культуру.

Взялися ми ото з кількома мамами-українками в Стамбулі за здибанку дитячу. Думаємо, хай ото малюки  поговорять українською межи своїх. Ми їм допоможемо у цьому. Фотки з міні-гостин виставимо, правда ми з Хемом поки що собі не уявляємо тих приготувань і хвилюємося (перша зустріч буде у нас дома). А ще ж не весь побут у нас налаштований і Віе троха переживає, чи то не буде стрьомно людям :)

Хочу, аби Адувашко уміла українською. Мені здається що то найважливіша мова для нас. Досконала і така, що лікує.