Вирішила про це написати, але тако трошка побоююся, бо є ж такі людини, що запросто можуть мене визнати збоченкою.
Справа в тому, що Адувашка спить з нами у ліжку. Вже рік. Перший рік життя вона мирно спала у ліжечку, часом ми її брали до себе, але назагал спати вона хотіла саменька, розкинувши ручки і ніжки зірочкою.
Потім переїзди. В Стамбул і по Стамбулу. Адувашкове хворіння, що тривало місяць. І ось вона вже спить разом з нами і навіть ніхто не думає переїздити у маленьке дерев"яне (дуже гарне) ліжечко, яке стоїть геть таки біля нашого величезного ліжка.
Оце недавно, коли ми ходили до лікаря мірятися-важитися цей факт всплив) І лікар ледве не лінчувала нас на місці.
Я почала закидати, що на Заході це все дуже навіть в нормі, діти сплять з батьками допоки самі не захочуть вибратися з батьківського ліжка, і всі впевнені в собі люди (Наприклад в Італіїї я познайомилася з мамою 3 дітей, яка була на диво спокійна, коли на ній висів 3.5-річний Федеріко, тягнув за ліву руку 2 річний Крістіано, а на правій руці сопіла 8-місячна Адріана. І мама розказувала, що у них стандарта двох кімнатна квартира в Мілані, з великою спальнею і великим залом. І у великій спальні є велике ліжко, де спить вона з чоловіком і двома малими, мала Адріана спить у ліжечку, але часом перекочовує у сімейне ліжко. І говорить, Федеріко вже натякає на окреме ліжко. Ми встановлюємо двохповерхове ліжко і вони перейдуть тоді, коли захочуть. А я додам, що хлопці граються м"ячем і не схожі на малих оменів, кстаті гаваря)). На шо мені лікарка сказала, що саме через те у них стільки геїв. А я собі подумала, що лікарку треба перевезти у Росію, бо це там страждають такими закидонами.
Ми сіли з Хемом і задумалися, чи то бува не калічимо дитину. Моменти такі:
- У нас дуже велике ліжко, місця вистачає усім, ми висипаємося.
- Для геть особистих стосунків ми маємо багато місця у 4 кімнатній квартирі, так шо не мус саме у цьому ліжку ж.
- Нам всім подобається процедура відчалювання до сну: душ, Адине купання, чищення зубів перед одним дзеркалом, читання вголос книжок, часом мультики і вобнімку одне з одним, таким тугим сімейним вузлом позасинати.
Порилися в інтернеті. Кажуть доктори (принаймні ті, чиї думки видалися мені слушними), що дитина запросто може прийти до розділення від батьків сама. Після того, як сяде на горщик (в нас це діло з перемєнним успєхом). Або коли прийде до думки, що вона вже доросла і їй МОЖНА (а не ТРЕБА) спати саменькій.
Я навіть не знаю. З одного боку нам нічого не заважає і все влаштовує. З іншого боку, переживаю, що роблю щось не так.
