Когось однакові ранки бісять. А когось ранок без сюрпризів заспокоює.
Сьома ноль ноль - це явно не моя пора. Але от сьома тридцять - вже можна жити. Отже я роздираю очі і іду цілувати Аду. І то так смачно і громко, шо вона теж роздирає очі і дивиться на мене з німим питання "Якого? Милого? ти? до мене? лізеш?"
А я їй бодренько:"Доню, я тебе трошка помучу і піду собі, дай цьооом, дай ручку цьомаю, і носика, гиГИ прокинулася?!"))) Ада не робить навіть спроби ізобразити посмішку. Не весело їй.
Далі кава. А для цього треба підняти Хема - інакше не встигну. Тому він з напівроздертими великими оками німо робить каву і так само мовчки повертається в ліжко. Теж без спроби посміхатися. Пааадумаєш! Я й сама собі складу компанію.
Далі - на вихід. Минаю міні пекарню - класно пахне. Минаю сільські будинки. Човни, яких тут повно і кожен день різні- поруч живе дядько - латальщик і покращих човнів. Він дуже фактурний - з сивою бородою і мовчазний. Але оскільки зпозарання я його не уздріла, то нате вам тіко човнів.
Далі - місцевий парк. Тут гуляють усі сільські весіллЯ і обрізання. В безвесільні дні там ми гуляємо з Ріко нашим.
І ось я уже на дорозі, чекаю на свій сервіс, шо довезе мене до роботоньки. Погода - жарота. Асфальт плавиться. На обрії моя маршрутівка зі старим турком за кермом, шо мило-добро усміхається усім без перебору.
Питають мене, чи не нудно мені там жити. Та ну вас в баню, кажу я. Мені тихо. І мирно. А коли сусіди говорять заголосно, то приходить думка переїхати десь геть далеко в гори)
блог про вивчення турецької мови тут
Лайк
ВідповістиВидалити