Вчора сиділа ото на роботі і слухала українських пісень.
Так щемно якось стало.
Мами нема уже понад 2 роки. тато хворіє без перестанку, а я ні доїхати, ні долетіть... А колись же все було не так.
Згадую, коли ми в нашій двохкімнатній на 48 кв. м. збирали 20-30 гостей, виносили меблі, ставили столи, мама готувала за пару суток до дифіляди, тато як кіт сидів на кухні поруч неї і все куштував.
Потім хату наповнював веселий вереск, пісні, танці ("бідний той Василь" - завжди казали ми. Василь - сусід, що жив на поверх нижче). Потім уже в руки брався баян чи акордеон, тато напів-окосєвшим поглядом обдивлявся народ і рубав пісень. Мама біля нього голубкою прям, очима, підведеними стрєлками, стріляла, плечима подьоргувала, а коли забувала слова пісні "на-на-на" казала))
Вся родина дуже співоча. Хресна Таня і хресна Валя - мамині рідні менші сестри - завжди співали у якихось ансамблях, тому ми слухали не просто застільний п"яний вий, а гарні українські і не тільки пісні.
А коли нам з кузенками було вже за 10 років, ми почувалися дорослими і крутими, коли підспівувади "А білі черемхи, мов долі дівооочі".
Буквально за два роки відійшло кілька людей, які були, так би мовити, у нашій тусовці. Спершу мама моя (навіть тяжко хворою вона казала, шо скоріше б стати на ноги і зібрати якийсь сабантуй, неугомонная моя і прекрасна). Потім чоловік моєї тьоті, а потім і його дочка - раптово і страшно. Ото недавно мій хресний - за кличкою Пошик - тато з ним відіграв на весіллях пів життя (кста, у мого тата клікуха була Вінік - не питайте чого, ніхто не зна).
Сум бере. Дитиною дивився на них - молодих, сильних, веселих і здорових, а зараз...
Немає коментарів:
Дописати коментар