Сталося так, шо відгулявши Адине 4-річчя, перетаскавши на собі купу дітей з паті (я була коником на вечірці, якшо вам цікаво), на ранок я поняла, шо встати не можу. Ох і ах, болить спина, а в школу треба їхати, бо до Ади на ДГ їхала дівчинка з мого класу, соотвєтствєнно дитину в школу треба було доставить кров з носи, диски зі спини.
В школу доїхала, там даже два уроки одкульгала, а далі мені стало ясно, шо бобик здох. визвала таксувку до автостанції, а там вже на дідімівській автобус (шоб ви понімали, від дому до коледжу 50 км, зазвичай я їжджу сервісом від воріт до воріт, як то кажуть, але сервісів після других уроків ще не запустили, тому довелося старим дідівським способом - на громадському добираться).
Словом, опущу я муки дорожні. В лікарні мені улупарили кольчика, сказали шо знов дискочок трошка тю-тю, прописали постєльний режим і виписали ліків. Аж на 2 дні. Шоб часом не вилічилася я в такі довгі сроки.
дома бути я люблю, на мене напада творчість, загрібають музи, і мені просто добре. Тому сьогодні я робила фетрові закладки для книжок, а Хем іграшки для Ади (тоже фетрові). Пряс у ліжку (застеленому канєшно). Вже місяців зо три ми шось вдарилися в таку новинну річ для нас. витащили машинку навіть. швейну.
і тут то я понімаю: я не можу так швидко повернуться в школу. повернення невідворотне, я знаю. діти мої соколята - мурки і зайці, а от всі інші.. комфорт у школі закінчується на хорошій каві. працюю з такою кількістю жінок я вперше. і висновок: або це критична кількість бабів у колЄктіві, або баби не такі, не наші. А я вам казала, шо є у мене українська Наталочка в школі? Вона теж викладач. Ми з нею дуже різні. зато корінням рідні)
іду спать
Немає коментарів:
Дописати коментар