Є в мене знайома одна. Сербка. Як і я 85"го народження.
У неї двоє, і менший ходить з малою моєю в садок. Не можу сказати, шо ми так прям душа в душу дружимо але часом вибираємося на кавинки перед тим, я забрати малих з підготовчої (вона працює дома, а мої вихідні часом припадають на будні).
Вона тут вже 8 років. І дуріє потрошку.
До цього часу я думала шо мої напади ностальгії то шось із ряда вон. А от вона мені всякого наговорила. І я поняла шо в мене квіточки.
Вона що півроку поривається звідси звалити. Чоловік у неї непоганий, підтримує, але шлюб собі стандартний шлюб, коли вже вашій сім"ї вісім років, знаєтє лі.
Вона подавала хороші результати в гімнастиці, закінчила журналістику. А тут вона просто сіла і сидю. Нє, ну канєшно, вона могла б, як і я колись, піти на півтори штуки в школу, або, як я зараз, в компанію сидіти в офісі без особих сподівань на підвищення, могла б піти. Але вона і звідти би поривалася звалити (в принципі як то трапляється і зі мною).
Розказує шо часом зранку, коли всі в садках-школах, вона налива собі пів стакана віскі, включає сербські-заводні, танцює і плаче. Піздєц. В мене часом те саме з українськими-заводними.
В неї кста тоже немає вже тата і мами. В мене є хоть сестра. А вона ващє тупо сама, є десь якась тітка, до якої вже номера телефону навіть ніц.
Розумію її. У нас синхронно трапилися часи розчарування в ТР. А може то просто осінь? не знаю. Але в ці дні мене дико нудить від їх характеру всіхнього дурацького, лінощів і повільності. Хочеться все покинути.. Так наче вже і неположено. сім"я-діти. Бля зараз знудить.
Вона каже мені російсько сербською "Юль, ясимь умною считала. А тут кроме как на дешевий фриланс на 50 дол в мес больше ни на что не сгодилась". Нам чогось здається шо якби ми залишились дома, то нас би чекали прям фанфари і красні дорожки прізнанія.
все таки жизнь далеко від хати сложна штука, - я прям капітан очєвідность от вже вкотре. треба якусь психологічну допомогу дамам за тридцять відвідувати уже певне.
ну і шоб не закінчувати пост на такій ноті, скажу пару слів ше про єдну знайому. Турчанку югославського походження з гарним ім"ям Джуліде. Їй 31. Вона виродила трьох дітей, найменшому 3. Найстаршому 8. Поки їх ростила-кормила, то вона вчилася, вже років з 5 пише на дуже популрний сайт про моду (так це ж ще й з жопи міра нашої - Дідіма!). І в неї кста тоже депресія ніби то трошки. З чоловіком ругалася, аж тарелки жбурляла. Каже не цінить її, гарну (дуже гарну, кстаті, прям реально гарну) і успішну (успішнішу за нас з Севериною удвох разом узятих (мою страдаліцу сербську Северина кстаті звати)).
І каже Джуліде, шо гляну на чоловіка - і гарний, і мій, і любить мене, і трудящий, і кидати шкода. Але, надоїв, мразь така, прям в печінки в"ївся.
Шо вона робе? Правильно. Поїхала до подруги в інше місто сходила в бар бліжайший, зняла собі якогось високого й чорнявого (іншим матеріалом не распалагаєм, прастітє) і націлувалася з ним в машині так, шо понапухали губи. Як малолєтка. Каже, даже трахаться не нада було, мене устроїв результат.
І приїхала назад, порхающа і влюбльона в свого чоловіка, мать трьох дітей. Шоб з новими силами писати на сайт про моду, задовільняти усіх чотирьох мужиків своїх (як по блату наче породилися), м"яко перечити свекрам і жити своєю настоящою, повною жизню. Геніально.
Немає коментарів:
Дописати коментар