Бог і моя робота подарували мені можливість побувати в Італії.
Я цю країну любила вже заочно тільки через книжку Андруховича "Перверзія" і пригоди Стаха Перфецького та Ади Цитрини (це по-перше).
Там була створена пісня італійських партизанів, що стала символом свободи усіх часів - Белла Чао.
Піцца і моцарелла - це так, просто мої земні слабкості.
Архітектура. Колись я хотіла бути архітектором тільки надивившись італійської краси в каталозі, що був у нас в старій бібліотеці (ім. Олени Рчілки, во яка у мене пам"ять! ;))
І через деякі імена Італія для мене була особливою давно (любов найчастіше виявляється через асоціації і прив"язаність до імен, пра?). Так значить Італія це Умберто Еко (на зустріч з яким мене не пустили в Стамбулі). Італія то Маріо П"юзо, який щиро подарував своє високе ім"я моємо розумному котові (і да, я в курсі, шо Маріо народився в Америці, але всеодно в сім"ї італійських еміґрантів, так шо всьоравно Італія і крапка).
17 березня.
Я ж новинний маніяк. Побачила ото ролик де мелькають наші прапори і пристала до італійського офіціянта, мовляв, шо кажуть? Кажуть шо Путін втрачає позиціі і робить небачену до цього нісенітницю. І ше кажуть шо хай живе Украіна. Хто як а я втішена.
19 березня
Новини такі. Виставка значить, ходять люди. Підходять два хлопця, явно слов'яни. Я вітаюся російською, відповідають російською. Простягає карточку. Там пише Львів!!! Я на всю глотку "Слава Украіні" (мій директор аж підскочив, я ж це вигукнула))). хлопці мені "Героям слава". Далі на пів години про Майдан і Крим. далі пригощення кавами-чаями. А потім один з них так по змовницьки "а давай тихенько гімн хоч один куплєтік?" ( при всьому цьому ми всі не вживали нічого для сміливості). Так тихо душевненько до слів " душу й тіло" бо там не витримали і вже на всю... Люди поставали, слухають. Ми закінчили і кажем "we are ukrainians". Народ зааплодував. Я стою горда як мальва. Аж забула чо приіхала)))
Немає коментарів:
Дописати коментар