Владімірський централ

Сьогодні з татом сіли і подивилися нарешті посмертний концерт Кузьми.

Нам то було зробити тяжко, бо шось у нас багато було пов"язано з його піснями, і та пісня "Мам", подобалася і моїй мамі теж колись... Ну знаєте, троха обороняли себе від лишнього щему.

інтернет у нас же такий скорий, як ото думка, тому ми паралельно дивилися якісь короткі відео з його інтерв"ю, приколами, допоки оте двох годинне загрузиться.

наржалися. коли істерично зжимає горлянку, то вже не смієшся, а ржеш. скаже, як зав"яже той Кузьма. Нереальний такий...

Тато каже мені: "А ти знаєш хоч шо то за пісня та Владімірський централ?". "Нє", - кажу.

Ну себто я знаю шо то шось зоновскє, там мабуть про купала на груді. Але от собі думаю, мабуть за ту пісню ніхто б і зовсім не знав, аби не Кузьма. Символ, блін, нашого подекуди несвідомого суспільства. Дуже тонка підйо.. і водіям і таким авторам.

Ну да ладно.

Сумно то все.

Та головне шо він Був. і залишив по собі здоровенний слід, а тим владімірскім централам до нього не добраться зроду-віку.

після концерту ми сіли пити каву. Тато каже, шо не маємо права ми терпіти бидлодство більше. от заради таких, як Андрій.. заради хлопців, шо на війні. Посил у піснях такий потужний, що не розчують його тільки дурні.

А от давайте більше не терпіть!