21 серп. 2015 р.

Сьогодні їхали на роботу

Сьогодні їхали на роботу. Виїжджаючи з міста ( ми працюємо 10 км від) побачила чоловіка, шо ловить автостоп. За ним ховався хлопчик, маленький худенький. Жара +36 і це 10та ранку.
Зупиняємося заради дитини. Бачимо, явно бідні і може навіть бродячі. Авто наповнив різких запах.  Повертаюся, питаю у малого скільки років. Мовчить. Тато відповіда за нього: 3. Куртулуш пита у нього чого він в таку жару з малим. Пояснює: живе в Ятаа ( від дідіма кілометрів з 50), їде з Ізміра, там дружина в лікарні. Якось не вельми віриться, кінці з кінцями історії звести не може, Куртулуш же питає як добряча поліцейська іщєйка. 

Мале біле, худе і втомлене. Я англійською кажу Хемові, шо малого не відпущу в такому стані нікуди. хем каже шо грошей батькові не дасть, бо не вірить в історію. Мовчки проїжаємо те місце, де мали висадити пасажирів, їдемо до нас в кафе. Батько починає бити на сполох. Ми кажемо шоб не сіпався, ми накормимо їх і відпустимо.

В кафе стоіть дилема, чи варто звонити поліції. Вони поснідали і я відвела малого, шоб спитать, чи це його тато. Його.
Питаю де його мама. в лікарні. Їдуть від мами. Чи є братики сестрички. Є. Старший брат. 
Його батько заснув на столі. Малий на диванчику. Ніч явно не спали.

Коли прокинулися,  Куртулуш завіз їх додому. По дорозі купили продуктів. 

Правду казали. А ми не вірили, турки блін. 

Немає коментарів:

Дописати коментар