9 трав. 2016 р.

... Добого Дня Матері

2 роки вже я живу по іншому і не так як раніше. І не те шоб життя зупинилося, але якось часом все через одне місце.
Вже 2-й День Мами, а я без мами. І моя мама – царство їй небесне – оригінальна персона за життя, померла у день Матері  2014, 11 травня.

Так от. Все це сказалося на нас неабияк. В принципі, коли я так кажу, то завжди переживаю шо інші люди, які пережили смерть близьких скажуть шо я перебільшую, і шо бувають випадки трагічніші і так далі. Та я не стану дискутувати – для кожного кінець світу свій.
І після її смерті моє життя стало троха з ніг на голову. Поганий сон. Почуття провини. Хвороба тата і параноя з приводу цього.

Сьогодні знов день матері. Адині вчителі наробили купу гарних штук, аби малі могли привітати  своїх мамулесиків,  а ті розплакатися і розлитися в посмішках (так  сталося). Я, як викладач, тоже спонукала дітей, аби ті обдарували  матерів увагою і теплими словами (одна моя учениця – крута до неймовірності – позвонила татові, шо в розлученні з її мамою і наполягла на букетові. Тато опирався, та у малої дар переконання 87 рівня, і він все таки послав того букета. Мама прийняла букета, гордо подякувала коротким повідомленням і сьогодні всі троє ідуть на вечерю. Краса ж ну нє?)

Зранку я трошка проревілася, для профілактики, як то кажуть. Потім піднялася до мами Хема, шо стала мені за рідну вже. Подарувала. Обмінялися поцілунками і обніманнями. Хем каже мені: «Здається вже шо досить». «Думаю досить», - кажу я йому. Обоє знали шо говоримо про мій підвішаний стан.

Досить тримати мою маму тут. Можна пам»ятати і любити. Але продовжувати жити.
Пішли гуляти. Запах моря. Колір моря. Душа моря.
Спокійно. І відчуття, що зараз я живу правильно. Добра така емоція.

Пам»ятаєте, я казала, шо як переїду у свою хату то нап»юся шампанського під громкого Вівальді. Час настав. 

Немає коментарів:

Дописати коментар