5 лист. 2016 р.

а шо взагалі твориться, га?

в Туреччині весь час шось твориться, взривається. Вже всі даже звикли якось. 
сирійські діти живуть в неотоплюваних будинках, жебракуючи на мерзлих дорогах в резінових тапках. 
а директори фірм гелікоптерами літають з Бодрума в Дідім. бо годину мшиною - це нудно.
кожного дня, в тіпа-мирній країні умирають солдати. так і далі ведеться бєшений розділ між турками і курдами. комусь когось жалкіше. 
заарештовують опозиційну еліту. звинувачують в терорі. вриваються в хати їхніх родичів.
а в барах співають весели турецьких пісень. планують новорічні програми. кажуть, цього року мінімум по 200 лір за людину буде.
вирубають фейсбук, вотсап, інтраграм і т.д. шоб не плодили правдивих новин. хай вірять у те шо показують по тєліку.
звільняютть вчителів, професорів, лікарів. залишають без можливості заробляти тут. і позбавляють права виїхати їх за кордон. шоб здохли тут, на родіні.
Просто країна кроїться під одну людину. під одну хвору людину.
В Росії он тоже під одну. таку ж йобнуту.

мені тяжко уявити цей світ без алкоголю чи наркотиків. і не треба розказувати шо всі алкаші або наркомани люди слабенькі. Нє. Мені здається, шо вони просто знайшли вихід як жити в цьому світі, не дуріючи від болю і непонятності.


про хароше. про конкурс Моя турецька історія

Немає коментарів:

Дописати коментар