Нема чим похвалитися

Надивилася я "зважених" і думаю собі, най то піду у тренажерку, то перевірю свою силу. Ціль була повторити конкурс: за три хвилини на велосипедному тренажері мені треба було проїхати бодай 2 кілометри, як то зробили люди, вага яких перевалює сто кг. Були там такі які проїхали 2 км 290 метрів. 

Я в тренажру ходжу двічі-тричі в тиждень. Каюсь, перерва була у 5 тижнів з того часу як приїхали батьки. Але підняла зад і пішла.

Шоб без інтриги: я здохла. За три хвилини я проїхала 1 км 450 метрів. Це при 1-му рівні важкості і кондиціонер на мене дув. 

От і питання: як ті люди так можуть? Їхня вага ж перевалює нормальну, їм тяжко.. Ну, згода, вони займаються уже 5 тижнів і правильно харчуються. 

Але від цього мені не легше.

Мушу зробити тих 2 кілометри і 300 метрів за три хвилини. Бо встидно.

О сором мені: я дивлюся зважені та щасливі

Я вам уже казала, що далеко від України компенсую дифіцит інфи різноманітними шоу.

Ну для розгрузки ума. І я дивлюся ото зважених і не завжди щасливих. 

Часом таке враження, що людські долі стали іграшками у продюсерських руках. 

А інколи здається що оці шанси які стали доступними і реальними для українців варті всього того, що їм доводиться переживати. Адже після шоу долі багатьох кардинально змінюються.

От а чи пішли б ви у якесь шоу? у танці? у мастер шеф? у холостяка? у "врятуйте нашу сім"ю"? у детектор брехні?