Людина, яка без сорому дивилася на мене в аеропорту була небритою, та всеодно гарною :)
Мене він трохи бентежив , але все-таки я розуміла , що це не звичайне " підкочування яєць " і не моргаючи навіть лівим оком (яке часом дригається, чи то сіпається без моєї на то волі у дуже відповідальні моменти) теж втупилася на нього.
- У Вас в руках Міхаель Енде, чи не так? - запитав він англійською з акцентом.
- Саме так. " Момо ", - відповіла я з ще більш жахливим акцентом.
- " Момо " - моя улюблена книга і на доказ цьому поспішив дістати зі своєї сумки через плече томик " Момо " своєю рідною мовою
- Прекрасно , - я щиро пораділа, що дорослі дядьки люблять такі книги і подумала , що розмову закінчено .
- Але це ще не найдивніше, - продовжив дорослий неголений хлопець і знову поспішно почав ритися в сумці. Вилучив звідти велике портмоне, відкрив його одним фокустським рухом ніби американський поліцейський показує свою ксиву , і там була ... роздрукована фотка з інтернету якоїсь мультяшной героїні.
Я аж глянула (с) - мама
- Впізнаєте? - запитав неголений .
- А я повинна?
- Ну як же, місс, це ж ВИ! Дивіться зачіска, очі великі, ну губи .. так, у вас побільше будуть, а так це ж Ви - Клементина, - бачить чувак, шо я готова його уже послать уже ладна закінчити з ним розмову, - Ви шо не знаєте мультика про Клементину? Це ж така дівчинка! - глянув на мене як на нице дитя міста, шо даже не знає хто така КЛЕМЕНТИНА ..
На цьому місці я вже подумала про неголеного погано. А він продовжував :
- Це ж диво! Ви Клементина - моя улюблена героїня. І Ви читаєте Момо - мою улюблену книгу. Ходімо на каву, до мого літака ще 2 з половиною години.
До мого було дві. І я пішла за ним.
А потім і заміж за нього пішла.
І дитину навіть йому народила. Правда назвали ми її не Клементиною і не Момо , а по іншому .. Але це вже зовсім інша історія .. З іншої книги
