Осінь в Стамбулі

Стільки про осінь в Стамбулі чула, стільки пісень знаю, а бачити не бачила.

А тут прямо в епіцентрі опинилася.

Ну як? Ну пасмурно. Ну часом гримить. Ну часом блисне добряче.

А зараз про особливий кайф.

Значить тако:
дощ лупить по величезному склу кафетерію на березі Босфору. У вікні набережна. На дворі сиро і мокро. Море сіре і, як не трудно здогадатися, теж мокре. Жбурляється своїми бризками, як ображене. Десь далеко прямує до островів ферібот – пароплав, що перевозить стамбульчан по протоці швидше за будь який інший транспорт.

Хем притулився до мого плеча. У нього легка застуда, тому я часом перевіряю його лоб устами, чи нема температури. Ми п»ємо кавинки з корицею. Заглядає разом зі мною в лептоп і не  втему підказує куди клікати. Так по свойськи, що часом хочеться налити кави з корицею йому на голову. Але стримуюся. Чоловік же мій, зрештою.

Стамбул нас ще не обійняв. Так нас випробовує на силу і стійкість, що хочеться послати той Стамбул з його прекрасними двома морями в задницю. І його прекрасної осені часом не хоцця.

Та Хем каже шо тре вистояти. Бо то така перевірка на справжнього стамбульця. Ініціація для понаєхавших. Вистоїш – увійдеш в коло обраних. І станеш тим, хто полюбить оцю осінь.

І для закріплення слів своїх нате вам пісню про осінь в Стамбулі. Відео уважно дивіться, бо гарне