Чи буде колись у мене дім?

Чи буде?

Якщо буде, то коли?

Отакі питання хочеться поставити собі. Хемові. Начальникам.

Жити без дому, то таки не тойво. Постійно знімати квартири. Намагатися прикрашати не своє мені вже обридло.

А коли згадати, що в Стамбул ми переїхали саме через цю прекрасну ціль, то хочеться вити на місяць. Ми мали прикупити собі прекрасну хатинку, яку облюбували і домовилися про виплати. Поки ще здвигів ніц. До цього лпачевного стану долучилися фактори, типу позаплановий переїзд через Адуванин садочок (де її вкусив інший хлопчик, не знаю де писала про це, десь писала точно), програний Хемів суд (він, як і я не виміє тримати "курсора в руках" і часом пише не те, шо від нього чекає суспільство. забагато правди може витягти з вашої кишені достобіса грошів). І захіоріла мама.

За цей рік ми не назбирали нє хєра грошей.